Березневий Трахтемирів (ФОТОРЕПОРТАЖ)

У Трахтемирів ми їздили двічі і обидва рази восени. Але цього року погода порадувала раннім теплом, тож вирішили скористатися можливістю побачити Трахтемирів у березні.

Поштовхом для поїздки саме у Трахтемирів стала інформація про поїздку туди групи з Києва, організованою jarkokozak. Ми вирішили приєднатися, зустрівшись в Трахтемирові.

На шлагбаумі перед колишнім маєтком Бакая побачили напис "Власність українського народу".

Як відомо, Бакай, а потім Слоневський незаконно контролювали землі Трахтемирівського заповідника, не надто приязно ставлячись до місцевих мешканців та приїжджих туристів. Навколо маєтку і далі вглиб - в напрямку берегової лінії було повно табличок, які забороняли знаходитись на території і пропонували телефонувати за дозволом на київський номер. Зараз ці таблички стоять без написів.

Судячи з написів "Власність українського народу" на шлагбаумі та на будівлі, а також з огляду на піднятий український прапор, ми припустили, що маєток зараз контролюється самообороною.

Раніше такий знімок був би неможливий:

Пізніше ми таки зустріли охоронців, але вони нам нічого не казали. Питати, хто вони і де Слоневський, ми не стали. Сподіваюсь, що Трахтемирів буде й надалі мати належну охорону, водночас буде відкритий для культурного туризму.

Легендарне дерево-тризуб:

Дерев'яний хрест завалився з невідомих причин:

Дніпро біля берега замулений піском:

Старовинний козацький хрест:

Тургрупа поїхала в Бучак, а ми лишились в Трахтемирові, що був метою нашої поїздки.

Від маєтку ми пішли вглиб півострова, сподіваючись побачити щось нове, що раніше не бачили.

Будинок Скіфа (одного з небагатьох місцевих мешканців) охороняє собака красуня.

Вона настільки велика в порівнянні з нашим Джоєм, що той навіть не зрозумів, що це собака. Зазвичай він до собак біжить, до будь-яких, і тих, що я сам боюся, а тут - подивився і пішов собі далі. Не впізнав сородича :)

Сморчок Слоневського:

Зустріли ще й такого собаку:

Краєвиди:

Яр:

Дякую за наше фото mandrivnic:

Добре, що дороги так і залишаються непроїзними:

Весна:

Зацвів ряст:

Цього дня нам не вдалося знайти якихось нових об'єктів, хоч і находилися добре. Піша прогулянка тривала майже 7 годин, і наші найменші учасники - Джой з Тарасом достойно витримали це випробування. Трахтемирів не розкрив нових секретів, мабуть сподіваючись, що ми приїдемо знов. Хоча ні, одна особливість, про яку раніше не знав, стала відома. В березні в Трахтемирові повно кліщів. І не звичайних, а досить великих. Ми раніше мали клопіт з кліщами, але на цих створінь спочатку не подумали, що це теж кліщі. Їх настільки багато, що за раз можна зняти з себе з десяток, а через 20-30 метрів, знаходиш на собі ще десяток. З собаки, обробленої спец засобом від кліщів, ми вже вдома зняли більше 10 комах. Двох знайшли в квартирі живими наступного дня. Ось такі от охоронці Трахтемирова!

Тим не менш ми отримали багато задоволення, відволікшись на день від не надто приємних новин з Криму.

Як пише Роман Малко в статті в Українському тижні: "Від новин уже нудить. А не дивитися їх немає сили. Вони щораз нестерпніші. І щоразу глибше заганяють у безнадію."

Тож усім раджу робити паузи і берегти свою нервову систему! На собі переконався, що навіть короткі мандрівки суттєво покращують внутрішній стан.

* передрук з блогу Дмитра Замкового.