...У тебе відкриваються очі на твого «ворога» – він виявляється просто звичайною людиною. Відтепер ти стаєш таким самим ворогом, які і він. Отже, тобі місце – у Саркофазі!
«Сканінг» – третя вистава театрального експерименту «Черкаська театральна лабораторія», що здійснюється силами українських режисерів і драматургів в обласному музично-драматичному театрі. Щоправда, ця вистава, прем’єра якої відбулася у середу, 29 жовтня, мала вигляд значно менш «експериментальної», ніж дві попередні. Цілком зрозумілий і передбачуваний сюжет, відсутність «багатоярусного театру» та різних авангардистських штучок... А що всіх глядачів перед виставою «сканують» на благонадійність, то що тут дивного? Десь і квитки перед входом на багнет надівають.
Утім, здається, «традиційність» нової вистави пішла їй тільки на користь.
Нарешті й ми, українці, отримали свою антиутопію в дусі Оруела! Тоталітарне суспільство, де панує всепрониклива дисципліна і самодисципліна, одноманітність в одязі, вподобаннях і думках, де не допускаються не те що кохання і дружба, а навіть смакування супом зі шкварками. Де кожний «благонадійний» (слова «людина» вони не знають) 16 годин на добу присвячує себе виконанню Обов’язку, який дозволить досягнути нарешті світлої Мети й перемогти ненависного Ворога, що зусібіч оточив Країну.
Один із таких ворогів – ікласта, пазуриста, смердюча потвора, яка белькоче незрозумілою мовою, – потрапила в полон і замкнута всередину Саркофагу. Але чи справді цей Ворог такий страшний? Знайти незвичну відповідь на це запитання доводиться Златохресту – звичайному собі благонадійному, «падіння» якого розпочалося з появи в нього улюбленої страви, а закінчилося тим, що у потворному Ворогові він побачив ту, ким він є насправді – звичайну дівчину. Й одразу опинився на її місці...
Отже, в сюжеті ніяких несподіванок. Але... В країні, про яку йдеться, на півдні – море, на заході – гори, на сході – безкраї степи. А дівчина-Ворог звертається до Златохреста то українською, то російською мовою. То що, тоталітарний край – це Україна?
– Мені здається, що це – не якась конкретна країна, це – коло людства, яке може туди потрапити, – відповіла нам на це запитання режисер-постановник вистави харків’янка Альона Срігурченко. – Там може опинитися будь-яка країна, будь-яка людина. Звісно, можуть виникнути асоціації і з Україною, і з певними її частинами, і з сусідніми країнами. Театр повинен ставити три крапки, а не давати відповідь.
А ще – театр повинен попереджувати. Демонстрація явища у його крайніх формах, змалювання тоталітаризму думок у вигляді тоталітаризму суспільних стосунків – цікавий і дохідливий прийом.
Таке враження, що антиутопія драматурга «Сканінгу» херсонця Євгена Марковського – не стільки соціальна, як в Оруела, скільки психологічна. Як легко кожному з нас спокуситися чорно-білим світом і перетворити когось, хто опинився «по той бік барикад» в ікласто-пазуристу потвору, не гідну ані людського ставлення, ані співчуття! І як часто ми ліпимо собі ворогів із тих, хто лише має власну думку! Й боїмося піти проти «прогресивного» й «правильного» загалу – щоб не опинитися у Саркофазі...
У виставі зайнято аж 15 акторів. У головних ролях – Петро Голубченко, Катерина Шакалова, Олександр Гуменний, Олександр Кузьменко, Сергій Коваленко, Олег Телятник, Сергій Бобров, Наталія Панекіна. Художники - Наталка та Сергій Ридванецькі, музичне вирішення - Олександра Гуменного і Альони Снігурченко.
Цікаві новини звідусіль
Коментарі
Так у тому й річ, що система легко долає такі одиничні збої.
Нікого ж не змушують туди ходити. Ходять ті, кому подобається. Між іншим, таких дедалі більше.
Стрічка RSS коментарів цього запису