На створення різдвяних віночків надихнув улюблений пес

Талановита людина талановита в усьому! Черкаську журналістку Ірину Хроменко, комерційного директора інтернет-видання „Прочерк“, я несподівано відкрила для себе заново. Ну, як тут не переконатись у правдивості афоризму про те, як суттєво різняться люди, коли у звичайній калюжі одні бачать брудну воду, а інші — величні зорі! Ірина саме з когорти справжніх творців та романтиків, які здатні серцем відчувати життя, бачити прекрасне в звичних речах.

Ірина здивувала своїми надзвичайно вишуканими різдвяними віночками. „Крижаний промінь“, „Калиновий паморозок“, „Гілка омели“, „Аромат лісу“ — як музика звучать їх назви. Раніше Ірина захоплювалась ландшафтним дизайном. На моє питання, чому не займається цим зараз, відповідає, що просто любить все робити ґрунтовно. А ландшафтний дизайн потребує багато часу і повної віддачі. Бо створювати сад, комфортний для конкретної людини, - це відповідально. До того ж, необхідно постійно вдосконалюватись, рости професійно, а це також потребує часу. Тож довелось обирати між журналістикою і дизайном. Тому і вирішила не приносити свою основну роботу в жертву хобі, а «душу відводити» на власному балконі, де має справжній зимовий сад, та в маминому садку.

Історія появи колекції різдвяних віночків Ірини Хроменко дуже зворушлива. Виявилось, що на їх створення майстриню надихнув улюблений собака. Ідея прийшла під час прогулянок із бешкетником та неймовірно сонячним Сенькою.

— Він бігає, надихається природою, та й ти з ним разом теж починаєш додивлятись до красот, які зазвичай городянин не помічає серед повсякденної метушні, — зізнається Ірина. — Ми з Сенькою гуляємо на «собачому пляжі». Там навесні на берег виносить колючки водяного горіха. Спочатку я їх збирала, аби очистити берег, адже кінчики у водяного горіха досить гострі. Потім роздивилась і ахнула – які вони рел`єфні, фактурні, якісь містичні та навіть інопланетні. Покрутила в руках це диво і задумалась, чому таку красу не використати в діло? Так виникла ідея створити різдвяну прикрасу. Горіх дуже благодатний матеріал. До того ж, збираючи колючки, роблю свій вклад в очищення узбережжя, адже водяний горіх — водорість, яка засмічує водну акваторію.

Коли Ірина минулого року зробила перший вінок з водяного горіха — це була її перша „проба пера“. Тоді вона виготовила кілька віночків в подарунок друзям та рідним на свята. Подарунки сподобались. Нове захоплення затягнуло. Вона почала збирати горіхи, а потім й інші природні матеріали, які могли б знадобитись — шишки, насіння клену, коробочки ворсянки. Але все це добро необхідно було ще підготувати: відмити від мулу та піску, позбутися характерного річкового запаху, висушити, відшліфувати, зрізати гострі кутики…

— Це дуже кропітка робота, але це треба зробити, бо за моїми переконаннями все має бути досконало, перш за все, задля довговічності віночка, - розповідає перфекціоністка Ірина. - Чоловіку також сподобалось моє захоплення. Мій найперший критик подивився на віночок і промовив: „Красиво й оригінально!“, чим надихнув мене творити далі ще з більшим ентузіазмом.

Для вінків використовує лише якісні натуральні матеріали.

— Я на цьому не економлю, бо переконана, що, якщо братись до справи, то слід робити це якісно, з якісних матеріалів. Основою моїх віночків слугує солома, головним наповнювачем для створення фактури вінка є водяний горіх, додаються шишки, ворсянка та скло. Природна енергія робить виріб „живим“.

Проте Ірина бажала не просто „штампувати“ віночки, а відштовхуватись від ідей. А вони приходять, коли людина відчуває усім своїм єством оточуючий світ. Природа створює справжні витвори мистецтва, які важливо помітити і довершити образ.

— Якщо ви мене спитаєте, якого кольору сніг, я відповім – кольору неба. Сьогодні він сіро-білий, завтра – з блакиттю, вдень – молочний, а на закаті – рожево-сизий. Але бувають миті на світанку, коли сонце прогляне через густі хмари і заллє все тепло-жовтими променями. Це диво триває лише кілька секунд. В цю мить і можна побачити бурштиновий сніг… Так виникла ідея створити вінок «Бурштиновий сніг», — ділиться Ірина. — Або я, наприклад, бачу вечір із якимись розмитими сутінками кольорами, чи заметіль, яку, здається, важко показати через наявні у художника інструменти. Скажу так, коли щось твориш, окрім імпровізації, все ж маєш задіяти і правила. Їх дотримуєшся або свідомо, або навмання. Кожний витвір неодмінно повинен мати свій ритм, динаміку, повтори та притаманну лише йому виразність. Наприклад, у віночку „Заметіль“ — це художньо зім`ята соломка сезалю, яка, власне, і зображує завірюху. А віночок „Крижаний промінь“ дійсно нагадує крижаний ранок з прозорим повітрям, коли перші промені світила прорізають сині тіні сутінок, відбиваються від снігу і повертаються у холодну блакить неба. Всі мої віночки — це віночки настрою, відчуттів. Якось я побачила хвилі Дніпра, які замерзли у русі. Це неперевершено! Думаю, це також може стати ідеєю для нового віночка. Кожному своєму витвору я бажаю доброї домівки! Хочеться, щоб у родині оселилася та любов, яку я у віночок вкладаю. Я щиро цього бажаю господарям! Адже любов’ю треба ділитися…

Роботи Ірини можна побачити на її сторінці «Різдвяний вінок» у Фейсбуці