Україна – Terra Incognita: Ключ до Волині можна знайти і на Черкащині?...

27 березня 2017, 11:59 Олександр ВІВЧАРИК

Нещодавно мені довелося побувати в містечку Ратному, що на Волині. Не скажу, щоби ця земля була мені зовсім невідомою. Адже бував у Луцьку, Ковелі… і знаю, що тут трохи інша, як на моїй рідній Черкащині, природа: більш лісиста, болотиста. Але тут теж чарівні, ще й синьоокі і русяві, дівчата, тут теж український край. Тут, у Володимирі-Волинському народився видатний український історик, письменник і перекладач, лінгвіст-поліглот Агатангел Кримський, який узагалі поєднав у собі всю Україну, зокрема Волинь і Черкащину. Адже дід Агатангела кримський татарин, що перейшов у православ’я, батьки стали волиняками, та після народження хлопчика вони 1871 року переїхали до Звенигородки, тобто на батьківщину Шевченка. Це містечко на все життя запало у душу майбутнього поліглота-сходознавця. Бо що таке Черкащина? Це, насамперед, Тарас Шевченко, а також Богдан Хмельницький, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Гулаки-Артемовські, Тодось Осьмачка, видатні польські письменники Северин Гощинський і Станіслав Грудзінський, Канів, Чигирин, Холодноярська повстанська республіка початку 20-х років XX століття. Буквально кожне містечко дихає в центральній Україні історією і звитяжністю.

Старе Ратне

А Волинь – це князі Федір Ольгердович і Роман Мстиславович, Галшка Гулевичівна, Данило Братковський, Мавка Леся Українка, Олена Пчілка, Улас Самчук, Борис Харчук, Ростислав Братунь, знаний громадський діяч В’ячеслав Липинський, видатна українська актриса Наталія Ужвій, класики польської літератури Антоній Мальчевський і Габріеля Запольська. Зрештою, і рід класика світової літератури Федора Достоєвського походить з Волині. Його прадід Григорій відіграв важливу роль у становленні української релігійної традиції.

Волинь – це також Володимир-Волинський, Берестечко, Турійськ, Кортеліси, Колківська повстанська республіка середини XX століття. І тут кожне місто, містечко, село дихає історією і звитяжністю. Скажіть, кого з названих письменників, громадських діячів, яке місто можна безболісно викинути з нашої історії, з історії нашої культури? Нікого, бо це все одно, що відтяти собі якийсь із пальців. Україна єдина і водночас різноманітна. І цією різнобарвністю вона й цікава не лише нам, а й усьому світові.

От і Ратне відразу вразило мене інакшістю. Тут інший клімат, як на Черкащині, інші будівлі, інший запах. Тут пахне лісом і якимось прадавнім спокоєм. Тут інший ритм життя, інший обшир. У місті багато дерев’яних будівель і, на перший, погляд мало людей. Спокій Ратного дивним чином не порушує навіть магістраль Київ – Луцьк – Ковель – Брест, яка проходить містечком. Здається, що воно само по собі, а траса сама по собі, що вона десь там, в іншому житті. Ратне – це вогке, наповнене грибним запахом повітря, коні які пасуться на навколишніх луках і древня Прип’ять, що, як і тисячі років тому, котить свої чорні води до Дніпра.

Древня Прип’ять

Та походивши містом, поговоривши з його жителями, я побачив і почув таких самих українців, як і скрізь. Вони такі ж гостинні, співучі, роботящі. А ще вони дуже переймаються проблемою війни на сході України. Адже поруч кордон з Білоруссю, очільник якої такий непрогнозований… Власне, відразу за кордоном українське Берестя, яке за радянських часів з волі керманичів у Москві відійшло до Білорусі. Та люди тамтешні вже не ті. Вони приїздять на закупи до Ратного, розуміють мову місцевих людей, а то й самі розмовляють поліською говіркою української, але вже не розуміють нашого прагнення до незалежності, дивуються самопожертві наших воїнів задля збереження цілісності держави… А ратнівчани, як і українці з інших регіонів, мов ті козаки, йдуть і йдуть захищати рідну землю і, на жаль, теж гинуть на війні, як, приміром, Іван Тричук з Ратного, чи Микола Повх з сусіднього села Велимче. Тож я мимоволі згадав, що волиняни, зокрема ратнівці, брали активну участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а в урочищі Вовчак Турійського району Волинської області була заснована УПА. Саме тут, як пишуть історики, у 1942 році було місце постійної дислокації одного з перших підрозділів УПА, що мав назву „Січ” і підлягав головному командирові УПА-Північ – „Климові Савуру” (Дмитрові Клячківському). Не дивно, що вже 13 квітня 1943 року українська поліція в Ратному перебила своїх німецьких командирів і в повному складі разом з групою козаків перейшла в УПА…

Сучасне Ратне – це місто прикордонників, митарів і торговців. Тут здавна був значний відсоток військових людей і торговий осередок. Адже і в давньоукраїнські часи то було прикордонне місто Волинсько-Галицького князівства. Тут постійно перебувало військо (рать). Звідси і назва. У місті часто проводилися ярмарки. Ратне завжди мало важливе стратегічне та економічне значення і було ключем до всієї Волині.

будинок місцевого підприємця

А ще тут з давніх часів була окрема єврейська громада. Саме в Ратному народився Абрахам Кляйн, який в еміграції у Канаді став відомим поетом, журналістом, політичним діячем, юристом. Він мріяв про країну, в якій усі б могли жити згідно зі своїми переконаннями та релігією. Кляйн – єдиний англомовний поет що склав хроніку Shoah від приходу до влади Гітлера до Нюрнберзького процесу, в якій зафіксовано депортації, масові вбивства. Завершується хроніка часом виникнення держави Ізраїль. Коли я про це дізнався, мені чомусь подумалося, що в моральному плані Кляйну було б у сучасній Україні досить комфортно… Зрештою, і зараз в Ратно живе чимало євреїв. Дехто з них, як і частина українців, стали підприємцями. А ще в місті працюють лісгоспзаг, лісохімічний завод, молокозавод.

Багате в місті і духовне життя. І це також іде здавна. У XIII столітті на території Старого Ратного був побудований монастир. А в 1305 році після смерті митрополита Русі Максима за рекомендацією волинсько-галицького князя Юрія Львовича (внука Данила Романовича) ігумен ратнівського монастиря Петро був відправлений у Константинополь для прийняття цього сану і в тому ж році призначений митрополитом Русі.

Після відновлення Незалежності України місцеві рухівці ініціювали відновлення Іллінського собору, який колись прикрашав місто. Бо покровителем міста з давніх-давен вважається Святий пророк Ілля, на честь якого ратнівчани ще у 1565 році збудували православний храм і щорічно в день Святого Пророка Іллі влаштовували велику ярмарку перед ним. Та з часом від нього залишилися лише спогади. Душею відновлення собору став архітектор Василь Шопук, який і спроектував новий величний храм. Заклали його у 1995 році. А в листопаді 2015 року з благословення митрополита Луцького і Волинського Михаїла було здійснено чин освячення та Божественну Літургію в новозбудованому Свято-Іллінському соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП).