реклама
День медика

nim4 У себе на батьківщині Ганс Венцль не мав навіть трактора. В Україні він орендує кілька тисяч гектарів землі, будує вже другий елеватор. Німець каже, що щасливий на Черкащині, хоч робота з українцями і «вимагає терпіння».

Просторі поля, сотні і тисячі гектарів неораних чорноземів. Ганс Венцль не міг повірити своїм очам: це все нікому не потрібно? Коли фермер з Баварії восени 2002 року вперше приїхав до України, він був вражений побаченим. «У Німеччині про такі площі фермери і не мріють», - каже він. «Один знайомий повіз мене на Черкащину. Коли ми приїхали до села з розореним колгоспом, все було заросле бур’янами. Людям не було чим годувати тварин», - пригадує Венцль.

У Німеччині Венцлю навіть трактор свій не потрібен був Він зізнається, що їхав до України з цікавості і ніколи не думав, що залишиться тут працювати. «Коли я приїхав і розповів про українські землі своєму сину, він дуже зацікавився. Він щойно закінчив навчання на агронома і допомагав мені по господарству. Тож наступного разу ми поїхали разом», - пригадує фермер.

На той момент Ганс Венцль обробляв у Німеччині 150 гектарів. За німецькими мірками – середнє господарство. «У нас забагато фермерів і замало землі», - каже баварець. Невеликі господарства у Німеччині виживають виключно за рахунок бюджетних субсидій. «Так і животієш – ніби і не пропадеш, але й розвернутися нема де», - знизує плечима німець. У Німеччині у нього навіть тракторів своїх не було – нерентабельно. Всю техніку німецькі фермери беруть в оренду.

Мрія «про щось велике»

Ганс Венцль ще змолоду мріяв про «щось велике». Деякі друзі, які втомилися все життя «топтатися на маленькому клаптику і животіти на субсидії», поїхали з Німеччини – хто до Нової Зеландії, хто до Бразилії чи Канади. Кликали туди і Венцля. Але так далеко їхати не довелося - він знайшов «своє щастя» у Європі. Побачивши українські простори, німець відчув: це його шанс вкласти життєвий і господарський досвід – «справжній виклик». У серпні 2003 року у будинку культури села Роги на Черкащині Ганс Венцль із сином провели зустріч із громадою. «Ми поділилися  планами і люди повірили нам». Того ж року німці взяли в оренду більше тисячі гектарів колишніх колгоспних земель.

Ганс Венцль та землі його господарства у селі Роги на Черкащині

«Друзі подумали, що я божевільний»

Як же він наважився, будучи у передпенсійному віці, кинути все і почати все «з нуля» у чужій країні? «Спершу я навіть боявся розповідати про свої плани рідним і друзям. Боявся, що мене всі почнуть відмовляти. Коли всі дізналися, подумали, що я божевільний», - зізнається Венцль. Чи не пошкодував він про це рішення? «Втомлений щоденними проблемами я вже тисячу разів сідав вечорами і запитував себе - «навіщо тобі все це?» Але наступного ранку прокидаєшся і з новим завзяттям стаєш до роботи. Я дуже полюбив цю землю, цю країну», - каже фермер.

Ділову атмосферу у кабінеті розбавляє привезений з Німеччини настільний футбол - "кікер" Господарство на Черкащині тепер для Венцлів – сімейна справа. Старший син, економіст за освітою, веде бухгалтерію. Щоправда, приїздить до України нечасто – у нього у Німеччині маленькі діти. Молодший син, агроном, завідує технічними питаннями. Саме молодшому сину у майбутньому перейде господарство у Рогах. «Якби син одразу не сказав, що буде тут працювати, я би за це і не брався», - каже старший Венцль.

Вести бізнес в Україні дуже непросто, визнає німець. То квоти на експорт зерна запровадять, то якісь норми нові раптом з’являться. Але попри все: сьогодні він має те, про що у Німеччині і мріяти не міг. «Якщо би хтось сказав мені десять років тому, що на твоєму підприємстві працюватимуть 30 людей, я нізащо би не повірив. У Німеччині у мене був лише один помічник», - розповідає фермер. Сьогодні у селі Роги Ганс Венцль – роботодавець номер один. Його підприємство «Дукра-Агро» обробляє більше двох з половиною тисяч гектарів. «Відверто кажучи, зізнається він, - із цим господарством могли би впоратися і вдвоє менше співробітників. Але мені важливо, що люди у селі мають роботу. Коли вони давали землю в оренду, вони довірилися мені, і я допомагаю чим можу», - каже німець. Треба у школі облаштувати комп’ютерний клас – Ганс. Треба ліхтарі біля сільради поставити – звісно, Ганс. Треба церкву добудувати – крім німця нема до кого й піти. «Це велика відповідальність», - каже фермер.

«Треба терпіння»

Чимало дрібниць у кабінеті - листівки або прапорці - нагадують про Німеччину Чи не важко керувати великим колективом в іншій країні? Ганс Венцль хитає головою: чи не єдина вимога – не пити у робочий час. «Для мене це стало сюрпризом, що люди можуть ходити на роботу напідпитку. Вочевидь, у колишньому колгоспі це було нормою», - каже фермер. Ще одна вимога: скрізь має бути порядок – у майстернях, на полі, у складських приміщеннях. «Довелося набратися терпіння», - каже німець. У спадок від колгоспу йому дісталися не лише неорані поля, але й робітники – здібні і роботящі, але недисципліновані.

«Працюють собі, скажімо, четверо, стіну штукатурять. Один пішов по якесь відро і зник на хвилин 15. Решта троє сіли і чекають, ніби без нього далі працювати не можна. Це дуже типова ситуація», - знизує плечима шеф. Сваритися немає сенсу, зрозумів німець. Коли він бачить «непорядок», намагається по-дружньому «підбадьорити» робітників. Венцль і сам береться за будь-яку роботу: чи то будівництво, чи то лагодження трактора. Німець зізнається: без двох асистентів, бухгалтера Олександра та агронома Валентина, він би не впорався. Ці співробітники добре знають німецьку і проходили практику у Німеччині.

Ганс Венцль постійно експерементує з різними сортами пшениці. "По ліву руку від мене - український сорт. По праву - німецький", - розповідає фермер

«Залишається тут – один зі ста»

«Тут все зовсім по-іншому, ніж у Німеччині. Абсолютно інакше! Планувати на майбутнє практично неможливо, немає жодної впевненості у тому, що обіцяне буде зроблено. Якщо хочеш тут працювати, треба змінити свої уявлення про життя», - каже Венцль.

До баварця весь час приїздять якісь гості з Німеччини. Серед них і чимало фермерів, які теж мріють про «неорані простори». «Дуже цікавляться. Я їм відверто розповідаю про свій досвід – про позитивне і негативне, що я тут пережив. Багато хто хоче піти слідом за мою до України. Але у підсумку приходить хіба що один зі ста», - з посмішкою розповідає Венцль.

Німець із сусіднього села

Баварець каже, що з українцями вже знайшов спільну мову. «Я вже так-сяк навчився говорити на суржику», - хвалиться він. Фактично Венцль живе «між двома країнами» - шість-сім місяців в Україні, решту часу, коли роботи не так багато - у Німеччині. «Завжди бути тут я би не зміг. У мене тут нікого немає. З односельчанами ми спілкуємося приязно. Але для них я залишаюся «німцем» - відчувається деяка дистанція», - зізнається фермер. Довгими літніми вечорами йому перші роки бувало доволі самотньо. Аж поки кілька років тому у сусідньому селі не відкрився Німецький аграрний центр. «Тепер ми з Гайнріхом Шюле, керівником центру, часто проводимо вільний час разом», - каже фермер. Односельці, за його словами, дуже привітні і завжди запрошують на всі свята «на кілька чарок». Однак мовний бар’єр все одно не дає можливості спілкуватися так, щоб побудувати дружні стосунки.

Один з елеваторів Венцля. Праворуч - управління колишнього колгоспу, перероблене під "офіс"

«Країна з дуже великим потенціалом»

Будівництво третього елеватора На позитивні зміни в Україні потрібен буде час, каже Венцль. «За ці роки, поки я тут, я бачу як прірва між багатими і бідними збільшується», - нарікає Венцль. Але є й підстави для оптимізму: «коли я приїхав сюди, тут і телевізор був не у кожного. Тепер же у багатьох є інтернет». Німець переконаний, що більш освічені і поінформовані люди у майбутньому дадуть раду своїй землі.

«Україна – країна з дуже великим потенціалом», - підсумовує Ганс Венцель. Німецький фермер вдячний цій країні за шанс реалізувати себе на землі. «Найбільш прикро, - каже німець, - що люди вимушені кидати свою землю і їхати у загазовані міста, бо у селі замало роботи». Держава має подбати про те, щоб переломити цю тенденцію. До того ж, в Україні відчувається «мода на Київ», каже німець. «Кожна сільська фірма думає, що їй будь-що потрібен офіс у Києві – це нонсенс», - хитає головою фермер. Йому офіс у столиці не потрібен – він приймає ділових партнерів у дещо підремонтованій будівлі адміністрації колгоспу.

Deutsche Welle

реклама

Коментарі  

 
+3 #3 Юрко зі Львова 23.03.2012 18:39
Молодець!!!! Урок всім нашим, як треба робити!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+2 #2 БТР 17.03.2012 20:09
Вот это я понимаю! А у нас только все сидят перед телевизором и говрят что никто ничего не делает! Наши деды боролись с немцами как с завоевателями, а теперь просто "приходи и бери" землю кто хочет. Потому что сами себя топим...
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
0 #1 Helen 14.08.2011 19:03
Точно божевільний...біднесенький ,занесло ж його сюди...
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

Loading...
реклама Хінкалі
реклама
Моніторинг цін
Театр
Loading...