Портал ПРОЧЕРК.info та національний оператор «КИЇВСТАР» завершують проект «#Vkraina: Місце на карті – Черкащина». Цього разу ми розповімо історію географічних карт та планів Черкас.

Панорама Черкас з боку Дніпра. Малюнок Казиміра-Костянтина Пжишиховського. На передньому плані – річка Митниця. 1861 рік

Обриси на картах

Уявлення про те, який вигляд мали Черкаси початку XVIІ століття, ми можемо отримати, роздивляючись старовинні карти. Деякі із них є справжніми витворами мистецтва, із чудовими малюнками і картушами, при цьому великі міста позначені не простими кружечками, а маленькими панорамами тамтешніх замків.

У цьому плані, мабуть, найбільш майстерно попрацювали художники, які створювали знамениту мапу литовського князя Миколая Радзивіла. «Робота картографа була настільки скрупульозною та достовірною, а малюнки гравера – настільки витонченими, що карта Литви Радзивіла вважається одним із найяскравіших явищ у розвитку європейської картографії XVII ст. і залишалася основним джерелом географічних знань про регіон у наступні щонайменше 150 років», – пише відомий український колекціонер і дослідник старовинних географічних карт Андрій Осадчук (http://vkraina.com/ua/maps#1613_2). Під словом «Литва» ми тут повинні розуміти Велике князівство Литовське і Руське, яке включало також Білорусь, а до 1569 року – і Україну.

Додатком до карти Радзивіла є окрема карта течії Дніпра. На малюнку з цієї карти ми бачимо, якими на початку XVII століття були, або могли бути Черкаси.

Панорама Черкаського замку з додатку до карти Радзивіла (http://vkraina.com/ua/maps#1613_2) 

Криві вулички Черкас

Усім, хто знає сьогоднішні Черкаси, важко уявити, що їхні вулиці не завжди були рівними й широкими, а планування – «квадратно-паралельним». Середньовічне та ранньомодерне місто, як живий організм, розвивалося не за певними генеральними планами, а прилаштовувалося під рельєф місцевості, розбудовувалося від замку (де жителі ховалися у випадку зовнішньої агресії) в різні сторони вздовж наявних доріг.

Про те, який вигляд мав Черкаський замок у XVI столітті, ми вже писали. Стояв він на Дніпровій кручі – або на місці сьогоднішнього скверу імені Богдана Хмельницького та ресторану «Чайка», або, як вважає авторитетний черкаський краєзнавець Василь Страшевич, на сусідньому пагорбі за спуском одразу за рестораном, тобто в оточенні Паркового узвозу та вулиць Розкопної і Гагаріна. Спочатку місто розбудовувалосяобернутим до Дніпра трикутником навколо фортеці – як під горою, так і на горі. Ззовні воно було оточене острогом (частоколом), який проходив по нинішніх Замковому узвозу, вулиці Гагаріна та узвозу Островського (біля Будинку природи) з продовженням до скверу Богдана Хмельницького.

У час після Богдана Хмельницького, період так званої Руїни (кінець 1650-х – кінець 1680-х) місто кілька разів брали штурмом, спустошували. Місцеве населення розбігалося вусебіч, а ті, хто залишився, в 1711 році перебралися на лівий берег Дніпра – у Гетьманщину. Польській владі та магнатам, яким дісталося місто, довелося відновлювати місто майже з нуля.Так чи так, а зробити це вдалося. Частина населення повернулася додому з-за Дніпра, решта людей прийшли з інших місцевостей України. В 1765 році тут було 455 хат – переважно у верхній частині міста. Хоча у 1768 році гайдамаки спалили Черкаський замок, розвиток міста тривав – воно на той час уже втратило прикордонний статус. У 1797 році, коли місто вже 4 роки було в Російській Імперії, тут стояло 805 хат.

У Санкт-Петербурзі зберігається унікальний план міста, зроблений одразу після його приєднання. Копія цього плану є у Державному архіві Черкаської області.

План Черкас 1797 року 

Все тогочасне місто обмежувалося сучасними вулицями Університетською, Гоголя, Різдвяною, а внизу, на так званому Подолі, – Дніпровським рукавом, який називали «річкою Митницею». Ця «річка», в яку впадало декілька ще менших струмків, протікала дещо ближче до Дніпра від нинішньої вулиці Гагаріна. В районі нинішньої вулиці Чехова вона зливалася з ще одним рукавом Дніпра – «річкою» Чеховою (за даними Василя Страшевича, і річка, і вулиця походять від прізвища черкащанинаЧехового, який там мешкав), і вони разом впадали в основне Дніпрове річище.

«Річка» Митниця, від якої згодом пішла назва урочища, а відтак – і мікрорайону Черкас, довго обмежувала просування житлової забудови в бік Дніпра: далі йшли луги, які навесні заливали річкові води, а в інші пори року вкривали численні озерця, болота й протоки (найбільша з цих проток називалася Солоницею). На початку ХХ століття митницькі озерця взимку слугували черкащанам ковзанками. А велике Гуржієве болото (воно тяглося вздовж вулиці Гагаріна від вулиці Богдана Хмельницького до спуску з Рози Люксембург) зберігалося аж до побудови Кременчуцького водосховища і затоплення нижньої частини міста наприкінці 1950-х років.

Про те, який вигляд мали черкаські вулиці того періоду, свідчать слова краєзнавця Лаврентія Похилевича, датовані, щоправда, 1864 роком, коли місто вже активно змінювалося.

«Місто розташоване частково на невисоких горах, що тягнуться над Дніпром, з яких відкриваються живописні краєвиди на ріку, частково ж на відлогому березі Дніпра,– писав Похилевич. – Вулиці неправильні, забудовані місцями неоковирними єврейськими житлами, місцями чистенькими будиночками чиновників, місцями сільськими малоросійськими хатами під солом’яними дахами. В деяких частинах міста є дерев’яні паркани, в інших – просто сільські тини, з-за яких виглядає зелень городів із великою кількістю соняхів».

Малюнок Тараса Шевченка «В Черкасах» 

На той час у місті було лише кілька вулиць. Найбільша з них тяглася вздовж Старо-Чигиринської дороги – приблизно від нинішнього музичного училища, через нинішні «Хрещатик-сіті», перехрестя вулиць Шевченка-Піонерської, «Югославський будинок» і закінчувалася поблизу нинішньої школи №4, трохи вглиб кварталу від перехрестя вулиць Паризької комуни і Гоголя. Там, де закінчувалася ця вулиця, починалась ще одна, яка йшла вздовж нинішньої вулиці Героїв Сталінграда, дещо південніше від неї. Крім того, Старо-Чигиринську перетинали вулиці-дороги, які далі вели на Свідівок (а відтак – Мошни, Богуслав), на Руську Поляну, на Смілу тощо.

Як бачимо, дві основні вулиці йшли вздовж Дніпрових круч. За цією логікою, вони мали б сходитися десь поблизу нинішнього ПК «Дружба народів», де кручі утворюють своєрідну вершину трикутника. Але цьому заважав величезний Чорний яр, який тягся від перехрестя нинішніх вулиць Гагаріна і Героїв Сталінграда майже до вулиці Гоголя, захоплюючи територію згаданої вже школи №4. Згодом його майже весь засипали, і рештки цього яру можна побачити за бетонним парканом поблизу пивбару «Козак».

Гесте, який усе переробив

Втім, мислення початку ХІХ століття не сприймало кривих вулиць, залежних від таких «дрібниць», як традиції і ландшафт. Хотілося прямих, як у давньому Римі, доріг, прямокутних кварталів. У тренді були велич і типологічна єдність, що переходила в одноманітність. Імператор Олександр І прагнув до того, щоб міста його держави будувалися за єдиним проектом і, більш того, типових проектів мали дотримуватися й при спорудженні окремих будинків. Роботи над створенням генеральних планів міст вів шотландець Вільям (Василь) Гесте. Черкаси отримали один із перших розроблених ним генеральних планів.

«В. Гесте зробив спробу уніфікувати не тільки принципи створення генеральних планів міст і вигляд усіх будинків, але й створив зразкові проекти «проміжного масштабу» – майданів, скверів, житлових кварталів і облаштування всередині них приватних садів і городів. Іншими словами, виникла тотальна система приведення до одноманітності всіх частин міського простору. Всі ці зразки було затверджено Олександром І, і вони набули силу закону», – пише історик архітектури Дмитро Швидковський.

План Черкас булорозроблено в 1808 році, але його кілька разів оновлювали і остаточно затвердили лише у 1826-му, при імператорі Миколі І. Відповідно до плану, стару забудову прибрали (уявіть масштаби робіт!), а на її місті побудували правильні квартали, на яких будинки розміщувалися вздовж вулиць, за ними йшли присадибні ділянки, а в середині кожного кварталу була громадська криниця. У чітко визначених місцях розміщувалися площі, церкви, торгові ряди. Центральна вулиця (Старо-Чигиринська, нині – бульвар Шевченка) поєднувала дороги на Свідівок (Мошни, Богуслав) і на Чигирин, а головна поперечна вулиця (Смілянська) розпочинала дорогу на Смілу.

Генеральний план Черкас, складений Вільямом Гесте

Один із планів Черкас, складених під керівництвом Гесте, містить проект сучасних нам кварталів, накладений на план наявної на той час забудови. Тому ми можемо чітко уявити, наскільки принципово відрізняються сучасні Черкаси від старовинних.

Старовинна забудова Черкас із накладеним на неї планом Вільяма Гесте

Місто розростається

Як би там не було, але реконструкція Черкас за планом Гесте зробила місто зручнішим для дорожнього руху, обумовила широкі дороги й логічне планування. Хіба що мікрорайон Кавказ (нинішній Казбет) із його численними ярами і кручами не вдалося забудувати «правильно», та ще нижня частина Черкас – Поділ і Митниця, де спочатку забудовували більш зручні й сухі узвишшя, а відтак почали засипати вогкі низини, будувалися досить довільно. Це створило у черкащан уявлення, ніби саме ці райони є найбільш старовинними, хоча ми тепер знаємо, що це не так.

Розбудові Черкас, як зазначає Василь Страшевич, суттєво сприяло переселення сюди євреїв та росіян-старообрядців, яким міська дума виділяла «пустопорожні» місця. В 1842 році місто складали вже 1202 будинків, із яких, щоправда, лише два були цегляні. Саме з цієї причини ми не маємо у Черкасах справді старовинних споруд: будучи дерев’яними, вони просто не дожили до нашого часу.

У 1855 році в Черкасах сформувався центр міста – ним стала Соборно-Миколаївська площа, яка охоплювала нинішню Соборну, територію Будинку рад та скверу за ним та ще квартал між нинішніми вулицями Лазарєва-Хрещатик-Дашковича-Шевченка (цей квартал згодом забудували). У 1857 році в центрі цієї площі спорудили Свято-Миколаївський собор, поруч з яким розмістилися торгові ряди.

Соборно-Миколаївська площа в Черкасах. Фото початку ХХ ст. 

На окраїнах одне за одним почали з’являтися промислові підприємства.

«Житлове будівництво сильно було розвинуте у 1890-х роках, коли банки підсилено видавали позики під будинки, – писав у 1911 році О. Айзенштейн, видавець довідника «Все місто Черкаси». – Місто пережило тоді гарячку житлового будівництва, за якою настало швидке зниження цінності майна й відповідно – зменшення числа новоспоруджуваних будов. Останнім часом спостерігається прагнення до спорудження більш або менш капітальних будівель, красивих, відповідно до новітнього типу архітектури». Саме цібудинки, точніше ті, що дійшли до нас після бурхливого ХХ століття, ми й називаємо сьогодні «старими Черкасами».

На плані Черкас 1893 року ми бачимо, що місто вже розрослося до нинішньої вулиці Ільїна (тоді вона називалася Надпільною). У 1870-х роках місто навпіл розділила гілка Фастівської залізниці, яка поєднала нинішню станцію ім. Тараса Шевченка (тоді – Бобринська) із пристанню на Дніпрі (на неї виходили продовження нинішніх вулиць Піонерської і Богдана Хмельницького). Своєрідний фантом цієї старої гілки добре помітнийна сучасній карті міста: від станції Черкаси (тепер – залізничний вокзал) її напрямок позначають вулиця Чекістів та серія прохідних дворів, які виводять на вулицю Героїв Сталінграда.

План Черкас 1893 року. Копія Олексія Портянка

Також на плані 1893 року помітна вже досить щільна забудова нижньої частини Черкас. Тут місто дедалі активніше наступало на «річки», болота і озера, засипаючи і заселяючи їхні плеса. За переписом 1897 року, в Черкасах було 2400 будинків, у яких мешкало близько 30 тисяч жителів.

У наступні роки продовжилося розширення Черкас у бік урочища Митниця та заселення Кривалівки – респектабельного мікрорайону навколо Різдво-Богородичної церкви, котра розташовувалася в центрі кварталу, обмеженого нинішніми вулицями Сєдова, Волкова, Різдвяною та Шевченка.

План Черкас 1908 року. Із фондів обласного краєзнавчого музею

На новому плані Черкас – із довідника «Адрес-календар міста Черкас на 1913 рік» – впадає у вічі нова залізниця Одеса-Бахмач, проведена від станції Черкаси в обхід тодішнього міста до новозбудованого залізничного мосту через Дніпро. Населення Черкас на той час уже перевищувало 40 тисяч осіб. Здавалося, місто вступало в нову епоху – активного промислового й культурного розвитку, будівництва й благоустрою. Усе це справді настало. Але зовсім в інший спосіб, не так, як гадали черкащани сто років тому.

План Черкас 1913 року

Завершуючи проект «#Vkraina: Місце на карті – Черкащина»,інтернет-ресурс «Прочерк» щиро дякує проектові Vkraina.com (http://vkraina.com), який надав нам неоціненну допомогу у його здійсненні. Також висловлюємо за надані матеріали подяку Державному архіву Черкаської області, обласному краєзнавчому музею та обласній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка.


реклама
5TV

Коментарі  

 
+3 #4 Максим Степанов 16.11.2014 15:38
Цитую fox:
Цитую IP:
І цікаво, і корисно.
Цікаво, з якого місця зроблене фото "Соборно-Миколаївська площа в Черкасах. Фото початку ХХ ст.".

Якщо збільшити фото можна побачити елементи даху..тож з якоісь будівлі


Фото зроблене з пожежної вежі, яка була приблизно на місці теперішнього магазину "Рубін". На передньому плані - дахи будинків по нинішній вул. Дашковича. Зліва видно частину нинішнього бульвару Шевченка. Праворуч віддалік - рибний ряд, який зберігся до сьогодні у дворі за корпусом ЧНУ.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+3 #3 fox 10.11.2014 19:21
Цитую IP:
І цікаво, і корисно.
Цікаво, з якого місця зроблене фото "Соборно-Миколаївська площа в Черкасах. Фото початку ХХ ст.".

Якщо збільшити фото можна побачити елементи даху..тож з якоісь будівлі
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+7 #2 IP 10.11.2014 17:47
І цікаво, і корисно.
Цікаво, з якого місця зроблене фото "Соборно-Миколаївська площа в Черкасах. Фото початку ХХ ст.".
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+9 #1 незнайка 10.11.2014 12:29
Прекрасный материал!
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!