Сніг засипав театр, який тепер усередині пахне вогкістю. І якщо адміністративна частина має цілком цивілізований вигляд, бо фактично не постраждала, то колишня глядацька зала перетворилася на мокрий колізей, де замість даху – небо, а замість ковралінового покриття – мокра кваша.

Пригадую, інформацію про загорання театру мені повідомили смс-кою колеги, коли я висвітлював одне з численних владних засідань. Спочатку я навіть не повірив цьому. Все ще не вірив у це і потім, уже прибігши на пожежу, і висвітлюючи трагічну подію.

Нижче ви можете переглянути архівне відео:

Зараз, через півроку після пожежі, мені й досі не віриться, у що перетворився наш черкаський театр. І не віриться, що влада досі не зробила найважливішого – не спрямувала кошти на перекриття даху погорілого театру.




Над головою протяг тихо гойдає декілька вішалок, залишених тут кимось. Під стіною – купки цементу. На обгорілій у патьоках стіні – плями світла, яким вдалося пройти крізь закіптяне скло.

Тут насправді можна було б зняти непоганий фільм жахів. Так і очікуєш, що в кінці чорного обгорілого коридору щось невідоме заворушиться під ребрами обвугленої батареї.

Якби не металева завіса, що закрила від вогню сцену, то вогонь з глядацької зали перекинувся б і туди.

– А може залити територію зали водою, аби замерзло, зробити каток і нехай дітки на поліетиленових мішках з'їжджають до сцени? Якраз схил невеликий, – жартує один з працівників театру, а тоді сумно додає: – А можна було б і владу покликати покататися...

При цьому самі театрали дивуються, чому настільки повільно рухається справа по наданню фінансування театру для проведення ремонту.

– Я їздив по Україні. І всі пам'ятають, що це саме черкаський театр. Складається враження, що десь нас більше цінують ,ніж у самих Черкасах. Бували ми і за кордоном. Цьогоріч ми були в Бразилії. Наступного року режисер Андрій Жолдак планує повезти нас у Японію. Який ще театр в Україні може похвалитися виїздами за кордон мінімум раз на два роки? І там нас теж тепло приймають, вважають професіоналами, – каже актор театру та голова благодійного фонду театру Олександр Гуменний.

Пану Олександру є з чим порівняти. Свого часу він працював у Луганському та Київському обласних театрах, Миколаївському російському театрі.

– Знаєте, у нас після пожежі спершу був шок. Лише другого дня ми усвідомили всю трагічність ситуації. Ми лишилися головного будинку у нашому житті. Бо 90% свого часу проводили в театрі. Це і репетиції, і вистави. Це був дійсно наш дім… Мені цікаво, як би відреагували можновладці, якби згоріла їх хата? Вони також би вичікували півроку, чи все-таки взяли, та й відбудували?! Я розумію, що є бюрократія, багато чого треба вирішувати паперами. Але в конкретному екстреному випадку, думаю, що можна було якось вирішити питання і таки закрити театр від негоди та почати роботи, – каже Олександр Гуменний.

Запитуємо Олександра Гуменного його ставлення до закидів деяких коментаторів «Прочерку» на адресу театру: мовляв, нехай актори самі заробляють на театр.

– Без питань! Зароблятимемо! Але нехай ті люди, хто таке каже, допоможуть нам. Ви знаєте, на чому ми по області їздимо? Я, до речі, вже втомився нагадувати владі, що у нас автобусу 45 років. Він 45 літрів на 100 кілометрів їсть. Раз проїдемо і водій два дні ремонтом займається. Та на виставу має виїхати разом з обслуговуючим персоналом осіб 40! Це всім треба нарахувати добові, а якщо це виїзд на декілька днів, то і десь переночувати. Тобто, нинішні наші поїздки збиткові. Дай Бог, коли в нуль виходимо! Тож, звісно, менш затратно ставити вистави в Черкасах. Крім того, треба врахувати, що і вистави так просто ми не можемо ставити, не заплативши за них гроші. Більшість же думає, що театр заробляє на квитках тощо. Насправді, з гривні ми віддаємо більше 60 копійок державі. І це не лише податок. Це ж і плата автору вистави.

Актор також пригадує відому історію, яку зараз часто згадують в українських реаліях. Коли на Англію посунула страшна фашистська навала, парламент скасував державне фінансування культури. Тоді Черчіль запитав у політиків:

- Навіщо ви це зробили?

- Як, навіщо? Адже нам потрібні гроші, щоб воювати!

- Тоді поясніть, - сказав він, - а за що, власне, ми… воюємо?

Стало зрозуміло, за що йде війна, і фінансування культури поновили.

Йдемо з фотографом і актором театру вцілілими приміщеннями будівлі. По дорозі перечіпаємося об груду камінців, видовбану з підлоги.

– Це тут брали якісь проби… – актор не в змозі пояснити, навіщо.

А поки театрали очікують вирішення питання ремонту їх домівки у високих кабінетах, самі актори готують нові вистави як для дорослих, так і для дітей. Зокрема, під Новий рік діти побачать виставу «Усі миші люблять сир».

Їх вистави можна побачити або у філармонії, або у будинку культури ім. Кулика.
– Якщо говорити про якість показу вистав, то звісно, сцена філармонії і за розмірами і за технічним оснащенням більше нам підходить. Бо в будинку культури нам доводиться багато чого урізати і по декораціях, і по освітленню. Добре, що зі звуком питання вирішене. Минулого тижня театр отримав обіцяну владою області звукову апаратуру, хоча й минуло 3 місяці з того часу, як облрадою були виділені кошти на її придбання. Тож все одно дякуємо!