Маю тут на увазі лауреата обласної Симоненківської премії, хоч можна вести мову й загальніше: хто визначає переможця будь-якого конкурсу, в т.ч., скажімо, й виробничого тощо. Цей мій іронічний роздум породжений кількома цікавими сентенціями, які висловив на сесії облради начальник управління культури ОДА В. В. Марштупа, мотивуючи зміни до складу конкурсної комісії з присудження обласної літературної премії імені Василя Симоненка.
Одразу зауважу на одному етичному моменті. Ці мої рядки можуть назвати „голосом ображеного”, бо, мовляв, його відставлено з посади голови конкурсної комісії, от він і пише. Кажу щиро, відверто і спокійно: ніякої образи не відчуваю. Я 18 років, від самого заснування, очолював указану комісію й намагався все робити заради її престижу в Україні й задля популяризації імені й творчості Василя Симоненка. У 2006 році я сам подав тодішньому голові ОДА заяву з проханням про звільнення мене з тої почесної посади. Але мою заяву не задовольнили, і після того ще принаймні двічі обласна рада підтверджувала мої повноваження голови комісії. Це, до речі, і щодо сентенцій В. В. Марштупи про те, що „є група людей, яка хоче приватизувати світлу пам’ять Симоненка””. Про яку приватизацію мова? І чи варто, послуговуючись термінологією В. В. Марштупи, рішення останньої сесії облради сприймати як реприватизацію чи переприватизацію „світлого імені Симоненка”? Абсурд.
То хто ж визначає чи визначатиме лауреата? В. В. Марштупа безапеляційно заявив, що „письменника об’єктивно може оцінити лише читач”. Он як демократично і красиво! А насправді ― цілком демагогічно. Певно, не відаючи того, Василь Васильович такою „ударною” фразою одразу викинув як непотріб цілу галузь науки ― літературознавство. А навіщо воно зі своїми якимись оцінками, коли є читач?! І то зовсім байдуже (В. В. Марштупі), що література як самостійне мистецтво слова розвивається за своїми специфічними канонами, має безліч своїх формально-змістових особливостей і т. д. Власне, як і кожен вид мистецтва й культури, якими зараз на Черкащині керує В. В. Марштупа. І кожен той вид має свою природу, особливості, закони розвитку і т. д. Погоджуся з начальником управління в одному: всі види культури й мистецтва, в т. ч. й мистецтво слова (література) дійсно твориться для людей – читачів, глядачів, слухачів. І цей читач (глядач, слухач) справді дає оцінку творам, - як кажуть, ногами чи гаманцем. І оцінює назагал за принципом – «подобається чи не подобається». Коли ж оголошується творчий конкурс, тут уже для фахової оцінки творів мистецтва чи майстерності їх виконання кличуть п р о ф е с і о н а л і в. Хіба Василь Васильович того не знає? Хіба він, як і всі, не дивиться десятки телевізійних конкурсів і не бачить, хто оцінює учасників і визначає переможців? Вокалістів оцінюють вокалісти, танцівників – хореографи, кінотвори – кіномитці й кінознавці, театралів, художників – мистецтвознавці вузького профілю, перукарів – майстри цієї професії і т. д., і т. п.
Зрештою, й конкурси, які проводяться на Черкащині, теж оцінюють професіонали певного профілю. Аби ж не обійти глядачів (слухачів), то на деяких конкурсах є ще «приз глядацьких симпатій». І це начальник управління культури, певен, добре знає й сам це практикує. То чому ж письменникам він відмовляє у професіоналізмі, чому він каже відверті дурниці? Зрозуміло, чому. Бо щось же треба говорити, якось же треба пояснювати дуже некрасиву ситуаціюї, яку він та іже з ним створили навколо Симоненківської комісії.
Коли В. В. Марштупа так заговорив про роль читачів, то прозоро натякав тим самим, що, мовляв, попередня конкурсна комісія зовсім «народну думку» ігнорувала. А нова комісія, отже, тепер демократизує процес. Тут маю зазначити, що новоспечений секретар конкурсної комісії (В. В. Марштупа) або не читав положення про премію, або ж відверто лукавить. Бо в пункті 6 положення мовиться про те, які твори допускаються до участі в конкурсі. Серед інших чеснот цих творів значиться й така: твори «які здобули високу оцінку літературної критики, громадськості, широкого кола читачів». Хіба це не відзначення ролі й місця читачів, як, проте, й літературної критики? Це, по-перше. А по-друге, тим же положенням півтора місяця (1 листопада – 15 грудня) відводиться на публічне обговорення творів-претендентів. І попередня конкурсна комісія чітко притримувалася цих вимог. Хіба не було публікацій творів усіх щорічних претендентів на сторінках «Черкаського краю» й «Нової Доби»? Хіба не було щорічних радіосюжетів Вікторії Шапошник? Хіба не висловлювали окремі люди чи установи свої думки щодо претендентів? Усе це було. Тому глаголити всяку нісенітницю не слід. Тим паче посадовцеві від культури. Я вже не буду коментувати й зовсім недолугу сентенцію начальника управління культури: «Не може письменник об’єктивно оцінити письменника». Це Ви про що, Василю Васильовичу?
Вибачте, шановні читачі, що пишу загалом-то банальні речі. Але треба писати хоча б для того, щоб побажати шановному начальникові управління культури не ганьбити себе і свою високу посаду.
То хто ж має визначати лауреата літературної премії?
Володимир Поліщук, доктор філології, професор
реклама
Коментарі
А чому всі мовчать, що чиновники в комісії - щоб лауреати не забули, хто на премію гроші дав, і кому подякувати треба?
Це люди, у яких ще не повністю атрофовані мозгові звивини і які ще вміють читати.
Премію імені Симоненка не можна віддавати на відкуп місцевим поетам, бо він був ще й прекрасним газетярем-публіцистом. Тож у комісії мають бути журналісти, представники творчих спілок. Бо не один же Трохимович може бути оцінювачем.
І взагалі ви маєте рацію: цей вислів, придуманий Марією Матіос, поза контекстом, очевидно, не зовсім зрозумілий. Пояснювати - довго, краще читати Матіос.
Стрічка RSS коментарів цього запису