Чесно – мені ні грама не шкода тих 50 коп, які невдовзі ми доплюсуємо до звичних ще з квітня 2015-го «руппіісят», аби проїхати на траліку. Бо тролейбуси – то наше всьо. То бренд Черкас. Як дамба чи бульвар Шевченка. І якщо це трохи полегшить життя наших рогатих симпатяг, буду тому тільки радий.
Пам’ятаємо: 6 листопада 1965 року на вулиці міста вийшла перша машина. Тролейбусне сполучення для Черкас буквально «прогризли норки» (то окрема номенклатурна байка, в смислі – про всемогутню силу норок із звірогосподарства облспоживспілки, хутро яких продавалося навіть на лондонському аукціоні), бо за чисельністю населення молодому обласному центру ще й близько не полагалася така передова розкіш.
На 1980 рік, коли тролейбусний парк відзначав 15-ліття, популяція тролейбусів налічувала 107 особин, а найчисельніше був представлений вид ЗІУ-9.
Лише уявіть собі, що на старті 1980-х на черкаські електромашини продавалося у середньому 34 мільйони квиточків на рік. Тоді ж тролейбуси вирішили використовувати ще й у якості... екскурсійного транспорту. Зрозуміло, не для інтуристів, але коли в сезон тут до 30 тургруп на день – від школярів із наших районів до пенсіонерів із ненаших областей, – «Ікарусами» усіх не навозишся, та й чаділи ті мадярські «лайнери» страшенно. А тролейбусна мережа дозволяла катати чисто, дешево і куди завгодно. Однак, це ще не все.
Улітку 1982 року на кінцевій зупинці у Соснівці біля одного з наших траліків з бортовим номером 229 почало якось дивно пахнути. Не мастилом, не специфічною автопилюкою, яку завжди чутно у розпечених салонах залізного громадського транспорту, а... їжею. Стравами, тобто. І хто наважувався з’ясувати, у чому річ, відкривав для себе феномен переродження звичайного міського тролейбуса у щось подібне на вагон-ресторан. Зі столиками, фіранками на вікнах, килимком на долівці. Ну, одним словом. Так і є, кафе на колесах.
Придумали його для того, щоб водії могли нормально пообідати, але невдовзі з’ясувалося, що є охочі перехопити щось смачненьке «на природі» й серед пасажирів. Машину обладнали електропіччю, холодильником, термосами. Страви для оригінального пункту харчування готували у кафе «Дніпро», а на місці лише доводили до кондиції. Історія зберегла навіть прізвища господинь цього оригінального закладу: то були Ганна Нагорна і Ніна Зоря. Отаке-то діло...
P.S. Спасибі усім, хто поділився фотками.
Борис Юхно, черкаський журналіст і краєзнавець
* Допис на «Фейсбуці»
реклама
Коментарі
Субсидії на атранспорт складають від 32 до 40 млн гривень. це складова коррупції
Депутатська фракція Свободи блокує електротранспор т,а тому ми знову пари бензину нюхаємо. А їм для факелов потрібний бензин
Та потрібно облік пільг, персоналізація пільговиків,про їздні квитки, джіпіес навігація, елктротранспорт замість бензинових, продажа елктронних квитків,. Короче -стабілізец поумнічав, не ліз якщо не знаєш
Ну как же мы без рехформ стоимостью не меньше мульйона.
Потрібна транспортна реформа,Траліки на основін лінії(проїздні квитки, контроль на лінії) замість підтрмки агресора та його бензину. А депутатська фракція Свободи блокує введення транспортної реформи. На словах за Україну, а справді підтримує агрессора та його нафтопродукти.
Стрічка RSS коментарів цього запису