Потреба у владі є практично у кожного. Кажу як психолог. І на це питання у психології є своя точка зору. Але, звісно, проявляється ця потреба по-різному. Не всі хочуть бути директорами чи депутатами. Будь-який вибір професії дорослою людиною є частково несвідомим вибором, адже багато в чому на нашу професію чи хобі впливають фактори з дитинства. Це можуть бути і дитячі травми, і певний сімейний контекст, родинні традиції тощо. Потреба влади може бути певним компенсаторним механізмом через глибинну та часто неусвідомлену невпевненість, що родом з того ж таки дитинства.
У будь-якому разі у владу йдуть, щоб впливати. Звісно добре, якщо людина йде у владу з благородних мотивів: допомагати суспільству, людям, зробити щось значиме для країни. Але ж в душу людині не зазирнеш, щоб з’ясувати це одразу перед виборами. Ми можемо лише припускати, що людина керується позитивними намірами. Як насправді – невідомо. Можуть бути і корисливі мотиви. Подивіться на теперішню діяльність влади…
У індійській філософії є класифікація різних каст. Є брахмани, кшатрії, вайші, шудри. Кожна каста має свої завдання. І вважається, що ми вже з цим народжуємося. Тож поліцейські, директори, представники влади, керівники різних рівнів – це дуже часто кшатрії і для них влада і вплив на інших є значимою потребою.
Але ми, як народ, обираємо собі керівництво, на яке дійсно заслуговуємо, бо політики – частина нашого суспільства. Дивіться, у родині можемо побачити ті ж закони, що й у суспільстві, політиці. Можна порівняти вибір кандидатів на виборах з обранням собі партнера для життя. Спершу є закоханість, потім приходить усвідомлення, що не все так гладко. І ви з цим або примиряєтеся, або розводитеся. Тобто, вирішувати це доведеться самому, змінюючи себе насамперед. Так і з владою, бо не в ній справа. А в тому, що змінюватися треба нам. Коли ми будемо інакші, будемо обирати іншу владу.
У будь-якій країні до влади прагнуть корумповані елементи. Але якщо в суспільстві переважає прошарок людей зі зрілими, свідомими прагненнями, ситуація змінюватиметься. Подивіться на історію Європи. Та не була вона завжди цивілізована і квітуча. Вона теж проходила різні етапи розвитку…
Також варто сказати за таке явище як «попередники», на що влада завжди киває. І це теж виникає неспроста. Коли до психологів приходять люди, вони теж не завжди хочуть визнавати свої мінуси в характері чи поведінці. Легше кивати на когось. І цей феномен присутній у владі також. Але чи конструктивно це? Дійсно, в попередників завжди можуть бути якісь огріхи, та замість витрачання енергії на критику, слід спрямовувати її в розвиток, беручи при цьому й позитивні напрацювання попередників. Як роблять зараз у нас у владі? Інколи поведінка деяких привладних осіб нагадує підліткові моделі поведінки – з бунтарськими проявами, максималізмом та надмірними емоційними реакціями, часто і відсутністю відповідальності
Чи псує влада людей? Це перегукується з твердженням, що гроші псують людину. Але це не так. Звісно, великі можливості, це ще й велике випробування. Та не вірю, що проявляється щось таке, чого немає. Певні риси характеру були в людині і до влади, і отримавши її, вона може або красти гроші, або починати будувати лікарні. Не вірю, що влада псує. Скоріше влада дає можливість проявитися прихованим якостям. От і проявляється потім щось на зразок демонстративної поведінки, що часто є гіперкомпенсацією внутрішньої невпевненості.
Привертає зараз увагу також занадто активна громадськість, що проявляє себе на багатьох заходах. Це схоже на бабусь на лавочках біля під’їздів, які всіх осуджують. Якби цій бабусі було добре вдома, було для кого пекти пиріжки, то чи мали б вони час сидіти на лавочках? У постійному осудженні інших часто реалізується внутрішній дискомфорт внутрішнього дискомфорту. Тож з одного боку ми не можемо знецінювати цей громадський рух, який намагається контролювати владу і розбудовувати країну (що також є ознакою пробудження громадської свідомості), а з іншого боку, є пересторога: чи щирі вони? чи просто ображені, що не втрапили разом з іншими у владу?
Чим гармонійніша людина, тим менше в неї бажання конфліктувати. І я не про відстороненість від всього, а про намагання толерантно знайти точки дотику і порозумітися з іншою стороною.
У цілому ж, по своїй суті представники влади як і будь-яка інша людина мають і світлу і темну сторону особистості. Часто ті, хто демонструють негативні риси характеру, скоріш за все, мали проблеми в дитинстві. Той-таки Янукович, маючи потребу в золотих унітазах, очевидно, мав пустку в душі. Адже коли людині добре, то їй надмірностей не треба.
Антоніна Прошина
Центр системних розстановок «Простір»
*для «Прочерку».
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису