Минуло 33 роки. Вітаю тих, хто ще живий, хлопці! День 26 квітня в історії пам’ятний аварією на ЧАЕС. 33 роки тому - 26 квітня 1986 року вогонь Чорнобиля опалив землю і душі мільйонів громадян. Аварія на ЧАЕС — найбільша техногенна катастрофа за всю історію ядерної енергетики у світі, яка змінила радіаційну обстановку, екологію, долі людей не тільки на європейському континенті, а й у всьому світі.
Я насамперед хотів би поздоровити тих, хто до цього дня дожив. 33 роки минуло, а ми дожили і тримаємося. Усім іншим хочу сказати, що вони зрідка бувають упередженими до чорнобильців, які, наприклад, можуть і випити зайве тощо. Насправді ці люди пройшли непростий шлях. І саме ці люди врятували ну не весь світ, але Європу і Україну, в якій ми зараз є. І ставлення до цих людей має бути таке саме. На жаль, держава нас не балує.
Інколи заходить мова за пільги. Але ви ж розумієте, що в країні йде курс на зменшення надання пільг. Та хай би і всі пільги були, але чи компенсує це втрати здоров’я, які ми отримали? Щоб ви розуміли, якщо людина має першу групу інвалідності, то не може заробити собі на шматок хліба. Ця людина залежить або від рідних, або від держави. Отут уже йдеться і про пільги, і про лікування. Бо, до слова, багато чого в Черкасах і немає, тож доводиться їхати на лікування в Київ, але туди я просто не доїду, мене треба відвозити. Я був би вдячний, якби 10-15 таких як я зібрали і звозили на лікування.
Щодо невідомості і того, що не всі знали куди їдуть. Особисто я знав про небезпеку. Бо хоч я служив теж і якраз туди був направлений, та перед цим після школи я навчався в Київському технікумі на спеціальності «Пошук та розвідка радіоактивних копалин». Я знав, що це таке, бо мене три роки вчили цьому, що робити і як шукати. Але ж багато хто не знав.
Коли це трапилося, то на ходу вже експериментували, шукали. Навіть той доломіт, яким засипали реактор, то його не потрібно було сипати. Але до цього дійшли через 7 років… Це зараз уже можна шукати в Інтернеті що завгодно. А тоді таке сталося вперше в світі. І якщо порівняти Чорнобиль з Фукусімою, то остання трагедія буде за дитячу іграшку.
Чи їхали туди добровільно? Так. Хтось їхав, бо держава казала «Треба!», а хтось їхав добровільно, подаючи рапорт. Бо про пільги тоді не думали. Закон з’явився лише в 1992 році, тобто через шість років!
Можу розповісти і про героїв. Наприклад, група Олексія Ананенка. На п’ятий день після аварії розпечені нутрощі реактора почали пропалювати бетонну плиту, на якій стояв реактор. Під плитою був ставок-охолоджувач. І якби, не дай Боже, воно прогоріло, то паровий вибух міг бути таким, що горіли б усі три інші реактори. Аварійні засувки були, але електричні. І до цього механічного вузла треба було пройти тунелем-коридором, який був залитий на півтора метри радіоактивною водою. І от старший інженер-механік Олексій Ананенко, а з ним його співробітники Валерій Беспалов і Борис Баранов пішли туди в звичайних костюмах, у яких рибалки на лід ходять, з армійськими ізолюючими протигазами. Пройшли по плечі в воді, знайшли засувки, відкрили... От герої вони чи ні? Герої!
Шахтарі, які під реактором пробивали пустоту для закачування бетону під реактором, працювали в три зміни по 150 душ. Це були люди як з Горлівки, так і з Тули. До чого тут Тула? Бо Горлівка – це скельні породи, важкі, а Тула – це піщаник. Під Чорнобилем був пісок і треба було спеціалістів. Хлопці все зробили і на десятий день почали туди закачувати бетон. Кожен з хлопців був добровольцем. Їх збирали і казали, що треба. Вони не відмовляли, хоч могли, бо не офіцери і погони не носили. Це теж героїзм.
Це добре, що були такі люди, які запобігли ще більшій аварії.
Тож я ще раз поздоровляю хлопців, що лишились зараз живі, а іншим – нечорнобильцям, скажу, щоб з розумінням ставились до чорнобильців і допомагали їм. Дякую.
Сергій Павлович Кириченко, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року, 170 діб пробув на ліквідації. Інвалід 1 групи.
*спеціально для «Прочерку».
реклама
