Касянова: Варшава. Східний вокзал

Варшава. Східний вокзал. Я сиджу на підлозі, поруч мої діти: молодший грається пухнастим пінгвіном, якого взяв на гуманітарному дитячому майданчику, старший просто поруч мовчить, дивиться в одну точку.

Поляки-волонтери пропонують їжу, безкоштовні сім-карти, памперси, соски, ковдри. Консультують, підбадьорюють, запитують 100 тисяч разів, чи не потрібен транспорт, житло, допомога. На стінах вокзалу висять оголошення від людей з різних країн, які готові прихистити українських жінок з дітьми. Аніматори (!) розважають дітей: велика скакалка, жонглювання, фігури з повітряних куль. Мами годують грудничків, бабусі обіймають підлітків, діти говорять про ракети, бомби і про Україну, яка в сто раз менше за Росію, але переможе.

Ми чекаємо на волонтерську машину, яка має відвезти нас до Литви. Там живе моя сестра.

Волонтери - двоє литовських чоловіків Едгарас і Гедрюс зустрічають нас з такою ніжністю, що стає зрозуміло: Україна, її люди - зараз герої для всього світу. А росія - щось жахливо-огидне. Захоплюються лідерськими якостями Зеленського, і зневажають трусливого путіна. Дивуються рівню російської пропаганди, яка перетворила росіян на жителів Північної Кореї: сліпих, дурних, вірящих інфомаразму свого царя. Відслідковують усі новини, розповідають про свій потужний волонтерський рух допомоги: литовці активно возять в Україну медикаменти, гуманітарну, купують амуніції, прихищають біженців. Сміються, що мер Вільнюса перейменував вулицю, де знаходиться російське посольство на вулицю Героїв України. І що "руський корабль, или нах#@!" не вважається в них лайкою.

Приїжджаємо. Сестра говорить про те, що дітей потрібно віддавати в литовську школу, бо хтозна коли це скінчиться. Або шукати інші країни для навчання і майбутнього життя. Вперше бачу, як стиснувся Льоха від цих слів. Як потухли очі. Бо ми віримо в інше. В повернення. І тільки так.

Не залишаю місця сльозам і сумнівам. Діти в безпеці, а значить, я маю знов діяти. Бо мрію лише про одне: це вижається мені щоразу, як закриваю очі. Я біжу з дітьми по дорозі назустріч Мішці, навколо наша Україна, жива, сонячна. Повітря просочене нашою силою, перемогою. І любов'ю. І весь світ знає: починається нова епоха. Її почала маленька країна, що менше росії у сто разів, але безкінечно сильніша.

Ольга Касянова, організатор свят, ведуча

*допис з «Фейсбуку»