241650393_1723958451137396_2216237861487741603_n Першим загиблим в цій триклятій війні, якого я знала задовго до, був Льоша Панченко... Сусід, чоловік подруги, людина, з якою пересікалися по роботі...

Людина, яка здавалося точно знає що і як робити, куди рухатися...

Зараз їх так багато - однокласник, друг дитинства, сусід, однокласник брата, колега по роботі, дитина, хлопчик з сім'ї загиблих, якого ми возили до Данії на відпочинок і реабілітацію, знайомий, хлопчина з села, де я проводила канікули і з яким ми пасли корів...

А якщо ще додати тих, з ким звела ця клята війна, але кого не знаю особисто - тих, кому передаємо допомогу, тих, з ким познайомилася після їх загибелі через їхні родини...

Вчора я була на прощанні з Сергієм Дорохіним, - людиною, яка втратила дім, але не втратила честь і гідність! Віддала найдорожче за Україну - своє життя!

Дехто мене вважає навіженою, дехто ненормальною, хтось просто опускає очі і проходить повз...

Але я для себе ще на похоронах Льоші вирішила - маю робити все від мене залежне і навіть більше, щоб цих похорон було менше...

А це під силу лише нам всім разом, об'єднавши наші зусилля!

Допомагайте!

Щодня робіть якийсь внесок у зміцнення наших Захисників, безпосередньо чи через людей, яких ви знаєте і яким довіряєте!

Ворог зараз сильний і ситуація на фронті настільки зибка, що невідомо де завтра проходитиме кордон тої боротьби...

Допомагайте сьогодні! Бо завтра може бути вже пізно...

Ірина Апілат

Волонтер ГО "Наш Батальйон"

*допис з "ФБ"

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

bigmir)net TOP 100