Сьогодні близько сьомої ранку у себе вдома помер колишній губернатор Черкаської області Володимир Лук’янець. Про це «Прочерку» повідомили власні джерела.
Інформацію підтвердив головний лікар Черкаського онкодиспансеру Віктор Парамонов, де Володимир Лук’янець лікувався останнім часом.
– Це дуже мужня людина. За багато років хвороби він жодного дня не пролежав у нас у лікарні. Він приймав усе, що треба, і їхав на роботу. Намагався ні для кого не бути тягарем, – зазначив у коментарі «Прочерку» Віктор Парамонов. – Розумієте, у тій ситуації, в якій він опинився, він знайшов сили поєднували лікування, роботу і громадську діяльність. Ми його шанували і в нас з ним склалися гарні людські стосунки. До речі, він був патріотом Черкащини. Він багато читав, гарно знав історію і не лише вчорашню, а й історію 100-200 літньої давнини. Я був свідком, як він міг дискутувати на цю тему з фахівцями-істориками на рівних. Я віддаю йому велику шану.
Володимир Лукич народився 1956 року в селі Бакаєве Чорнобаївського району Черкаської області. У 1994 – 1995 роках був першим заступником голови Черкаської облдержадміністрації і голови обласної Ради народних депутатів. У 1995 – 1998 роках обіймав посаду заступника голови Черкаської ОДА. Керував облрадою із 1998 по 2001 роки. Очолював Черкаську облдержадміністрацію із 2001 по 2003 р. Після цього був генеральним директором державного підприємства «Златодар». Був депутатом Черкаської облради від «Народної партії».
Коментарі
Як я хочу побачитися з ним хоч востаннє... Але я дуже далеко. Будь ласка... попрощайтеся й за мене... І скажіть, що ми ще хотіли видати книгу про добрі справи з ним...
НА ТЕ ВИ І УЖАСТЬ,ЩОБ ВСЕ ЖИТТЯ СЛУЖИТИ САТАНІ.
Потому и пишу, чтобы на будующее... из-за своих личных карьерно-корыстных целей не крали у нормальных людей три-четрые года жизни....
Хто добре знає шановного Володимира Лукича, то проблема була більше в курінні (з посмішкою пишу), бо його ніхто не міг зупинити в цій звичці. Залишалося приймати його таким, як є. Це чи не єдина Людина, якій я дозволяла палити в своїй присутності. Щось у цьому є. Просто приймала цого як він є.
Щаслива Ви, пані Любове, що бачилися з ним. А я так скучила, а навіть попрощатися не зможу. Коли ж прощатимуться з Лукичем?
Стрічка RSS коментарів цього запису