Виконавчий директор «ТЛУ» в Черкасах Бугеря Тетяна Анатоліївна розповіла про цілі, завдання, заходи проекту. Повідомила, що цільовою групою проекту є люди, які постраждали від нацизму, особливо люди з обмеженою мобільністю.
Проект спрямований на покращення якості життя людей з цільової групи через створення безпечної зони життєдіяльності в квартирах для зниження травматизму, подолання соціальної ізольованості, впровадження моделей спілкування з урахуванням обмеженої мобільності.
Волонтери, які висловили бажання брати участь у заходах проекту, ознайомились з напрямками діяльності в рамках проекту. Планується організувати проведення зустрічей на площадках, відвідування вдома маломобільних осіб, проведення серії тренінгів зі створення безпечної зони для уразливих людей старечого віку, ознайомлення органів місцевої влади, громадськості щодо сутності проблем, які хвилюють людей похилого віку та обмін волонтерами між регіонами.
Учасники зустрічі в дружній невимушеній обстановці за чашкою чаю створили робочу групу проекту, сформували команди волонтерів для роботи у проекті.
До участі в заходах проекту запрошується молодь та люди поважного віку.
Приємним моментом зустрічі стало привітання з восьмидесятирічним ювілеєм Смаглій Ганни Петрівни, яка народилась 7 вересня 1937 року в Черкасах. Сім’я проживала по вулиці Пушкіна, біля Дніпра. Тато пройшов фінську війну та, з самого початку до закінчення, Велику Вітчизняну, з якої повернувся інвалідом першої групи. Маленькою дівчинкою Ганна Петрівна пізнала весь тягар війни. Вони з сестрою були малі і не розуміли, що таке війна, поки німці не почали бомбити місто та не зайшли в Черкаси. «Ми відразу подорослішали на багато років»,- сказала Ганна Петрівна. На все життя запам’яталось, як за нею по вулиці гнався німець з автоматом, який спав в німецькому бліндажі , куди вони залізли разом з подругою.
Коли почалась битва за Дніпро, при визволенні міста від німецько-фашистських загарбників, разом з мешканцями сусідніх вулиць ховалась в бліндажі, який був на місці теперішнього територіального центру по вулиці Пушкіна.
Бомби летіли на пагорби міста, близько до їх домівки. Сім’я переїхала на вулицю Надпільну, на той час там була околиця міста. Коли бомби стали залітати навіть у двори, з іншими черкащанами виїхали в Яблунівку. Жили в хатині у баби Варі (прізвище не пам’ятає), вона пекла хліб партизанам, незважаючи. що в дворі хазяйнували німці.
Шкода, технікум, інститут. Робота за професією в книготоргівлі, потім в комбінаті комунальних підприємств. Особисте знайомство з Василем Симоненко. Близько 20 років – голова квартального комітету. Це віхи життя Ганни Петрівни, яка і зараз, незважаючи на свій вік, допомагає людям, є активним волонтером, прикладом для молодого покоління.
Волонтери привітали Ганну Петрівну віршами та піснями. Побажали ювілярці довгих років і здоров’я!
реклама
