Черкащани залучили до інспектування представників Полтавського обласного комітету забезпечення доступності осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури при Полтавській облдержадміністрації.
Зокрема, з співголовою фізкультурного клубу осіб з інвалідністю «Віра», представником Всеукраїнського громадського об’єднання «Національна Асамблея осіб з інвалідністю України», заступником голови полтавського комітету доступності Іриною Твердохліб журналісти відвідали Черкаський державний бізнес-коледж. Організатори заходу відзначили відкритість закладу до вирішення подібних проблем (адже не всі наважуються допускати таку інспекцію у заклад, та ще й публічно), та все ж знайшли ряд недоліків. Читаючи їх, керівники інших навчальних закладів, очевидно, повинні все це врахувати і в своїй роботі для безбар’єрного простору середовища.
Ось що помітила Ірина Твердохліб, проїхавши від вхідних дверей навчального закладу до їдальні та туалету:
– Згідно державних будівельних норм перед входом слід поставити знак-піктограму про те, що є територія для стоянки автомобілів людей з інвалідністю. За новими нормами, якого б призначення це не був об’єкт (навіть житловий), він має бути облаштований стоянкою для таких категорій громадян. Якщо такого немає, то передбачені штрафні санкції. Та й місця для стоянки такого авто треба передбачити більше – півтора метри, бо інакше я, вийшовши з авто, не розвернуся з коляскою. Паркувальне місце для людей з інвалідністю має бути 3,5 метри завширшки: 2 м для авто, 1,5 м – для людини у колясці.
– Щодо вхідної групи зі склом і колонами. Вхід до закладу зливається. Тож для людей з вадами зору це вкрай небезпечно. Щоб чітко розрізнити вхід, треба якось виокремити його, зробити попереджувальну контрастну лінію, щоб йшло направлення в центральний вхід. Разом з тим, зручно, що двері відчиняються автоматично і мені не треба напружуватися. Проте, дивно, що другі двері відчиняються не автоматично. Що поробиш… Це вже для мене важче. Зате немає порогів, що додає зручності.
– Згідно державних будівельних норм сходи мають бути обладнані поручнями. І перша, і остання сходинка повинна бути контрастно маркована. А щодо пандуса… Якби я підійшла і не побачила того заїзду збоку, то просто не знала б де він. Шкода, що немає вказівника. Знову ж питання маркування.
– Щодо поручня біля пандуса. Він має викуваний тризуб, але на цьому його досягнення завершуються. Тому що він для мене не функціональний, тобто зависокий. Моя висота 70 сантиметрів, для інших людей може бути 90 сантиметрів. Але він вище і це незручно. Є ж міжнародні норми: 50 см для дитсадків, 70 – для людей з інвалідністю, 90 – для інших громадян. Якби я була менш функціональна, то не заїхала б взагалі. Звісно, поручень має бути з обох боків, щоб людина не впала. І має виступати за 30 сантиметрів до початку і за 30 сантиметрів до кінця.
– Двері широкі і я можу проїхати, очевидно, тут є 80 сантиметрів. Але знову ж, немає позначок для людей з порушенням зору.
– Висота порогу адекватна – не більше 2,5 сантиметри.
– Всередині в холі як для жінки, мені приємно зайти і побачити себе в дзеркалі. Але для людей з порушенням зору дзеркальна поверхня дезорієнтує. Це теж треба враховувати.
– Сходи на другий поверх також не марковані. Перша і остання сходинка мала б бути маркована для людей з вадами зору.
– Інший момент – плитка є направляючою, тобто на фоні світлої кофейної плитки ми бачимо викладену синю плитку, яка вказує напрямок, є немов стежкою. Для людей з порушенням зору це непоганий момент пристосування до навколишнього середовища. Зручною для громадян може бути подача інформації на стендах при вході.
– Одразу зазначимо, що і номери аудиторій та підписи біля дверей вздовж коридору мають бути виконані випуклим шрифтом, щоб люди з вадами зору могли торкнутися і прочитати пальцями.
– Прикро, що немає ліфта на другий поверх. Отже, якби я викладала в цьому закладі, або була мамою дитини, що тут навчається, то не могла б без зусиль потрапити на вищі поверхи до актової зали чи аудиторій. Викладати довелося б на лише першому поверсі.
– До слова, якби я викладала тут, то звісно, інколи мені потрібно було б потрапити в туалет. Туалет тут без порогу, майже пристосований для візочників. Дзеркало на висоті людини, що сидить у візку. Кран можна відчинити одним рухом, що є добре. Не всі люди з інвалідністю можуть подолати ці викручуючі елементи в кранах, що направлені на моторику рухів. Мило і сушка на зручній висоті. АЛЕ! Унітаз розташований занизько. Я б рекомендувала робити його на висоту інвалідної коляски. А біля туалету встановити на стіні крючки, де людина зможе повісити сумки, а та особа, що ходить на милицях, зможе зачепити милиці. Бо бувають випадки, коли людина, сівши на унітаз, впускає милиці, які, з’їхавши по стіні, просто падають далеко від неї. І тоді є певні незручності, щоб їх дістати.
– Біля унітазу має бути кнопка виклику, щоб у разі чого, особа могла викликати чергового.
– Коли я заїжджаю в туалет, то повинна розвертатися, і знову під’їхати до дверей, щоб закрити їх. Це зайві рухи і це важко. Якби горизонтальна ручка дверей була вздовж всієї двері, то це було б значно легше.
– Інколи люди з травмами хребта не можуть випорожнитися тільки на унітазі. Їм потрібно катеризування. Тож я б рекомендувала встановити тапчан поряд з унітазом. У вас місця досить для цього. Туалети для осіб з інвалідністю, як правило великі.
– Для чого ще потрібен тапчан? Коли я травмувалася, дитині було два роки. Дитина без мене відходила в садок і школу. Нині сину 26 років і лише торік він зізнався, що постійно хотів, щоб я прийшла до нього на батьківські збори тощо. І от якби я таки прийшла на ті збори, а тоді в мене виникла потреба сходити до туалету. То після всього тапчан був би просто необхідний, щоб поправити одяг. Адже на ноги люди з травмами хребта стати не можуть, а достойний вигляд мати також хочуть.
– Замок на туалеті має бути таки, щоб людина, яка туди заїхала, могла закритися зсередини і про це сигналізував замок ззовні. Поряд з тим, при закритому зсередини замку, він має відкриватися ззовні черговим у разі необхідності.
– Як бачимо, деякі аудиторії на першому поверсі мають поріг. І це прикро. Бо пороги не повинні перевищувати 2,5 сантиметри. А за новими Євростандартами краще взагалі без порогу.
– Враховуючи наявність спортзалу бажано було б мати і в роздягальні особистий простір для людей з інвалідністю, щоб вони могли також навести лад з собою.
– Виходимо із приміщення навчального корпусу та рухаємося тротуаром до студентського кафе. По дорозі бачимо перепону: тротуар «обривається» на доріжці для заїзду. Це сувора помилка. Пониження бордюру має відбуватися на усю ширину пішохідної частини. Важко також потрапити в саму їдальню, бо хоч тут дві сходинки, людина на колясці їх не подолає. Тут щоправда є саморобний пандус з дощечки, але він насправді може бути небезпечним для людей з інвалідністю.
– Пандуси – окрема болюча тема. На кожні 10 сантиметрів висоти має бути 1,2 метра довжини заїзду, не менше хоча б 90 см ширини та дворівневі поручні з обох боків!
Експерт стверджує, що про доступність треба дбати зараз. Нині, коли активно будуються нові житлові та нежитлові приміщення, відбувається реконструкція старих, комітетам, громадськості потрібно працювати із розробниками та втілювачами цих проектів у життя.
Заступник директора Черкаського державного бізнес-коледжу з виховної роботи та міжнародних зв'язків Максим Богун всі зауваження взяв до уваги та пообіцяв, що всі ці рекомендації будуть розглянути керівництвом, і при фінансовій можливості та при найближчих ремонтних робота все це буде враховано.
Викликів перед черкаськими комітетами багато, адже Черкаси досі залишаються містом, переважно недоступним для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. І це стосується не тільки старих будинків, невідремонтованих вулиць та тротуарів, навіть, нові об’єкти міської інфраструктури (будинки, проїжджі частини, тротуари) часто вводяться в експлуатацію без дотримання вимог законодавства. Облаштовуються пандусами, пониженнями та іншими засобами доступності “для галочки”, коли ними неможливо реально скористатись.
Після навчання черкащани працюватимуть над планами роботи комітетів доступності на 2018 рік і врахують при їх підготовці ще й полтавський досвід.
Семінар відбувся в рамках українсько-білоруського проекту “Human rights organizations in Ukraine and Belarus - for defending public interests together!”, який реалізує Правозахисний центр “Вясна” (Мінськ, Білорусь), в партнерстві з ГО “Молода Черкащина” та ГО “Життя без бар’єрів”
*стаття підготовлена в рамках українсько-білоруського проекту “Human rights organizations in Ukraine and Belarus - for defending public interests together!”, який реалізує Правозахисний центр “Вясна” (Мінськ, Білорусь), в партнерстві з ГО “Молода Черкащина”.
реклама
Коментарі
Про доступність стомат пол-ки- зовсім бракує слів. До регістратури не дістатись - куча сходів. Треба заїздити в заклад із задвірок, там, де цокольний поверх. Звідти також до регістратури- ніяк, до ліфта також. Тож про рентген на 2 поверсі можна не мріяти. До речі , ліфт НАДТО завузький, що людина навіть з простими ходунками в нього не пройде.
А Вам "слабо"? Не писати на дивані коментарі, а піти і перевірити! А також, зверніть увагу на те, що мені не соромно підписуватися своїм ім'ям, а не вигаданим!А Вам "слабо"?
Стрічка RSS коментарів цього запису