Два роки тому, напередодні зимових свят, Андрійко з Черкас робив іграшкових сніговиків, щоб зібрати гроші на свою операцію. Мама Андрія, Олена Семиліт, досі вважає те, що трапилося, новорічним дивом.
– Я вірю, що є Дід Мороз, і що він проходив в ті дні десь неподалік від нашої лікарняної палати, коли ми зробили першого сніговика, – каже Олена.
Історія Андрійка Семиліта почалася два роки тому: чотирирічний хлопчик почав робити сніговичків, щоб зібрати кошти на лікування лейкозу. Лікувати дитину потрібно було в Білоруському республіканському науково-практичному центрі радіаційної медицини, оскільки в Україні допомогти не змогли. В Білорусі були готові прийняти хлопчика на лікування, але сім'ї бракувало коштів, курс коштував 35 тисяч доларів.
За пару тижнів до Нового року Олена принесла в лікарню шкарпетки, рис, фломастери, щоб хоч трохи відволікти дитину від хворобливих процедур. Мама і бабуся робили перші фігурки сніговичків, а Андрійко їх розфарбовував. Вони виходили гарненькими, й іграшки вирішили продавати.
Тим часом Олена зверталася до фондів, дзвонила на телеканали, про хлопчика написали кілька видань. Але потрібну суму зібрати не вдавалося. Залишалося одне – продати квартиру, опинитися буквально на вулиці. І сім'я вже була готова до цього.
– Я якраз їхала в Україну, щоб продати нашу квартиру. І в цей час почали надходити повідомлення з банку. На наш рахунок надходили гроші. Перекази робили люди з України, Білорусі, Росії, Ізраїлю, Німеччини, – розповідає Олена.
Про хлопчика, який в лікарні шиє сніговиків і продає їх, щоб зібрати на лікування онкозахворювання, на своїй сторінці в Facebook написала Світлана Кацуба з Ізраїлю.
Історія вразила користувачів соцмереж, і люди почали переводити гроші на рахунок Олени, залишати замовлення на сніговиків. Приїжджали до лікарні в Гомелі з уже готовими сніговиками, щоб Андрійко міг їх продати. Необхідну суму на лікування хлопчика вдалося зібрати за п'ять днів.
«Завдяки вашій підтримці, молитвам, допомозі ми закінчили лікування! На початку цього тижня ми їздили на контроль в Гомель, таких поїздок буде з десятки протягом 5 років. Часто чую: «Ну що, все закінчено? Тепер живіть, як і раніше!» Життя повністю змінилася, але висновок один – дихати на повні груди! Цінувати кожну хвилину життя! Бути поруч, незважаючи ні на що!» – близько місяця тому написала на своїй сторінці в соцмережі Алена Семиліт.
Зараз Андрійко вдома. Він не ходить у садок, тому що поки що тривають медичні обмеження, але друзів у нього багато. Хлопчик любить машинки і конструктори лего.
– До нас приходить вчителька і займається з ним підготовкою до школи. Можливо, перший час ми будемо вчитися дистанційно. Я сподіваюся, що через кілька років ми перейдемо до звичайної школи. Потім вступимо в університет. Андрійко хоче стати льотчиком або лікарем, – розповідає Олена і додає, що дуже сподівається, що з нього вийде той чоловік, яким вона буде пишатися.
Що стосується сніговичків, то найперший, зроблений малюком в лікарні, досі «живе» вдома у Олени і Андрійка.
– Цього сніговичка купили, перевели за нього гроші. Але покупець залишив його нам як символ. І не вірте тому, хто говорить, що чудес не буває. Вони трапляються, – каже мама Андрійка. Сама ж вона після довгої перерви повернулася на роботу – Олена за фахом перукар.
