І справді так, адже в попередній редакції закон не надавав право на реабілітацію всім особам, яких було засуджено в позасудовому порядку, хоча вони безумовно мають на це право з огляду на порушення їхнього права на справедливий суд та принципу презумпції невинуватості. Окрім того, закон не містив чітких визначень окремих термінів та понять, які вживаються у ньому та стосуються конкретних форм політичних репресій та їх мотивів. Змінами до закону оновлено термінологію, визначено форми і ознаки здійснення репресій, покладено повноваження на регіональні комісії щодо прийняття рішення про визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій та на Національну комісію з реабілітації, утворену при Українському інституті національної пам’яті в Києві.
Отже, що принципово нового у змінах? Закон розширює перелік осіб, які підлягають реабілітації. Це, як уже згадувалося, будь-які особи, які були репресовані за рішеннями будь-яких позасудових органів („двійки”, „трійки”, „особливі наради”); особи, які були депортовані; особи, які зі зброєю боролися за незалежність України; особи, яких „заднім числом” судили за „антирадянські” діяння, які на момент їх вчинення не були злочинами тощо. Тобто, тепер реабілітації підлягають практично всі борці за незалежність України, котрі воювали як зі зброєю в руках, так і словом правди проти злочинів тоталітарного комуністичного режиму до 24. 08. 1991р. Реабілітувати їх можна посмертно і це можуть зробити як їхні нащадки – далекі і близькі, – так і громадські організації.
Ще живі ті учасники національно-визвольних змагань ОУН і УПА, які за старим законом не підлягали реабілітації з тієї причині, що були засуджені за збройний супротив каральним загонам НКВС і когось із чекістів в боротьбі за незалежність убили. Це й не дивно, адже попередню редакцію закону писали і приймали вчорашні комуністи. Як бачимо, ухвалення зміненого законопроекту відновлює справедливість – адже він знімає тавро „ворогів народу”, „вбивць”, „шпигунів”, „диверсантів” з таких людей.
Друга суттєва відмінність нової редакції закону полягає в тому, що потерпілими від репресій визнаються дружини (чоловіки), діти репресованих, а також інші особи, які на момент репресії спільно проживали або перебували на утриманні у репресованого. Зокрема і ті, які народилися під час перебування репресованої особи в місцях позбавлення волі, на засланні, висланні. Їх не так і багато, але вони є, в тому числі і в нас на Черкащині. Ці доповнення дуже важливі, бо в російському законі про реабілітацію вони діяли ще з 1991 року. Тому діти репресованих, народжені на висланні в Росії, визнавалися такими, що були піддані репресіям, а в нас – ні… Як бачимо, нарешті, за 27 років Незалежності, прозріли і наші народні обранці. Хоча й не до кінця. Бо репресовані і потерпілі від репресій – це в юридичному плані все ж не одне і те ж…
Як відбуватиметься реабілітація? Як і раніше, але районні та міські комісії, утворені попереднім законом, припиняють свою діяльність. Натомість створюється єдина регіональна комісія з питань реабілітації при обласній державній адміністрації. Персональний її склад і місце знаходження, телефони будуть опубліковані на сайті ОДА і в обласних ЗМІ. Комісія матиме більше повноважень і обов’язків. Тож громадяни чи громадські організації мають звернутися до цієї комісії із заявою про реабілітацію особи й надати необхідні документи, які у них є. Відмова у прийнятті та розгляді такої заяви забороняється. Якщо доказів недостатньо, комісія самостійно звертатиметься до органів прокуратури, архівів МВС, СБУ. Прийнявши обґрунтоване рішення, направлятиме його в Національну комісію з реабілітації в Київ, де його затвердять, або ні. Відмову можна оскаржити в суді.
Розгляд звернень, збір документів і прийняття рішення мають обмежений термін. На збір архівних документів надається місяць. Усі сумніви щодо фактів, на підставі яких стосовно особи були здійснені репресії, тлумачаться на користь особи. Рішення Нацкомісії впродовж 10 днів з дня прийняття оприлюднюється на веб-сайті, а впродовж 15 днів надсилається заявнику. Загальний строк розгляду та прийняття рішень не може перевищувати 3-4 місяці. Довідки про реабілітацію, посвідчення, видані в колишніх республіках СРСР, в Україні є чинними. Національна і регіональні комісії утворюються в областях впродовж 3-х місяців після затвердження положення про них.
Отже, нарешті, українська держава, вчергове засудивши тоталітарний комуністичний режим і вказавши, що він був злочинним, антилюдяним, прийняла досить демократичний закон, яким визнала, що громадяни, які постраждали від цього режиму, з точки зору держави Україна є не злочинцями, а постраждалими. Це певною мірою моральна сатисфакція для жертв, їх нащадків й усього суспільства. Ми всі дочекались хоч і запізнілої, дещо урізаної, але усе ж якоїсь законодавчої справедливості.
P.S. Тепер Українській державі залишилося зробити ще один логічний крок: після реабілітації всіх борців з тоталітарним комуно-більшовицьким режимом періоду 1917-1991 років притягнути до відповідальності тих, хто брав участь у репресіях. Насамперед, позбавивши їх пільг, привілеїв та високих пенсій.
Олександр ВІВЧАРИК
реклама
