Шполянська територіальна громада об’єднує 22 населені пункти. Приблизно рік тому мер Шполи написав заяву на звільнення та пішов служити в ЗСУ. Тож згодом керівником громади став Олег Кошовий – секретар міськради, наділений повноваженнями тимчасово виконувати обов’язки міського голови.
Шполянська громада цікава вже тим, що розташована в географічному центрі України. Тут є відповідний знак, його в 2005 році офіційно затверджено рішенням Державного комітету природних ресурсів згідно з результатами досліджень НДІ геодезії та картографії. До того вважалося, що географічний центр України знаходиться поряд із селищем міського типу Добровеличківка Кіровоградської області, де ще в 1989 році встановили пам'ятний знак…
Загалом зі знаком штука непроста. Географічний центр України знаходиться в полі, у селі Мар’янівка поблизу Шполи. Звісно, турист туди не поїде, а тому знак поставили на трасі Золотоноша — Умань Н-16. І саме біля траси 23 серпня 2021 поблизу села Мар’янівка було піднято найбільший державний прапор в Черкаській області. Участь в церемонії підняття прапора взяв президент Володимир Зеленський. Висота флагштока — 52 метри, розмір стяга — 9х13 метрів. Артоб’єкт “Серце України” в географічному центрі України зробили на честь 30-річчя Незалежності України. Він складається із 25 пар крил, які уособлюють 24 області України та АР Крим. У центрі артоб’єкта під склом скульптура серця. Якщо підійти, можна почути, як серце б’ється.
Біля артоб’єкту спиняються, його фотографують. Водночас він є певним навантаженням на бюджет громади і приносить лиш витрати, але, з іншого боку, це є туристичною візитівкою і своєрідною родзинкою громади. Погодьтеся, не кожна має подібне.
– На сьогодні ми утримуємо на артоб’єкті одного комунальника, охорону, щороку витрачаємо кошти на прапори, а один коштує до 40 тисяч гривень, проте там мінімум треба три на рік. Водночас це наша прикраса. Сприймається як туристичний об’єкт. Поставили там скриньку, до речі, збираємо кошти на армію, допомогу збирає БФ «Крила», з яким у міськради меморандум, – каже в. о. мера Шполи Олег Кошовий.
Бюджет і благоустрій: важливими є статті витрат на захисників
У цілому ж громада живе так, як інші: має комунальне підприємство для техніки, що залучена в благоустрої, має школи, садки, лікарні, заклади культурної сфери. Тут є основне підприємство – Лебединський насіннєвий завод, що суттєво наповнює бюджет. Він є основним платником податків.
А дороги в селі під Шполою, де розташований завод, кращі, ніж місцями у самій Шполі.
Звісно, є і менші виробники, є фермери-одноосібники. Підприємливі люди, наприклад, вирощують тут малину і полуницю та здають на місцевий завод заморозки.
Фото з сайту міськради
Бюджет громади на сьогодні становить 343,8 млн грн. Це з субвенціями. А без – 229,3 млн. Звісно, більшість коштів іде на освіту.
У громаді є два комунальні підприємства: «Благоустрій» і «Комунальник». Перше має в кожному селі громади від двох до чотирьох працівників.
– Вони займаються облаштуванням села. Мова про санітарну підрізку дерев, облаштування кладовищ тощо. Маємо техніку для прогортання снігу взимку, невеликого ремонту доріг. Та в цілому, враховуючи протяжність доріг, все одночасно прочистити від снігу не можемо, тож залучаємо по договорах організації, які допомагають чистити сніг. Залучаємо і соціальних партнерів, фермерів, які допомагають. ПДФО, що у нас забрали у Київ, не дуже на нас вплинуло, бо там незначна сума, – каже Олег Кошовий.
Релокації потужних підприємств з зони бойових дій в громаді поки немає. Та зараз тут створюють індустріальний парк на території колишнього заводу запасних частин із російським корінням. Зараз його передають місту. Нині триває розробка концепції парку. Поки в громаду переїздить цех з виготовлення круп з Дніпропетровщини. Розглядається питання і розміщення вітрових станцій.
Особливо важливою є стаття витрат з бюджету громади на захисників.
На позачерговій сесії торік місцеві депутати ухвалили Програму підтримки військовослужбовців, зарахованих для проходження служби в Збройних силах України за контрактом та мобілізованим на 2024 рік.
Програмою передбачається надання одноразової грошової матеріальної допомоги в розмірі 20 тис. грн жителям Шполянської міської територіальної громади, які у 2024 році будуть зараховані на військову службу за контрактом чи мобілізованими.
Виплату здійснюватимуть на підставі списків, наданих першим відділом Звенигородського районного ТЦК та СП.
Загалом у громаді багато програм з допомоги військовим.
– По-перше, якщо, не дай, Боже, громада втрачає захисника, то виділяємо 10 тисяч коштів на поховання. Наші комунальники копають яму, роблять домовину, ще до 35 тисяч гривень йде на організацію обіду. Плюс родині виплачуємо – дружині чи мамі – 100 тисяч одноразово. Коли, слава Богу, військові живі, то отримують раз в рік 2 тисячі, а родині військового раз в рік на комунальні потреби 3 тисячі виплачуємо. Хтось на газ це витрачає, хтось на дрова. Також військові, що отримали поранення і проходять реабілітацію, отримують від 5 до 25 тисяч, залежно від поранення, – перелічує Олег Кошовий.
Зазначають, що кошти на допомогу військовим спрямують із видатків місцевого бюджету на наступний рік та «інших джерел фінансування, не заборонених законодавством України».
Олег Кошовий каже: торік громада купила 9 пікапів для захисників.
Враховуючи, що Шпола була райцентром, то тут є пожежна частина і поліція, чого не мають сусідні громади, такі як Матусів чи Лип’янка. Є лікарня.
Наприкінці зими тут уперше запрацював мобільний аптечний пункт Черкаського обласного комунального підприємства «Фармація». Лікарські засоби доставляють до 12 населених пунктів: Бурти, Надточаївку, Мар'янівку, Терешки, Топильну, Лозуватку, Кримки, Водяне, Товмач, Капустине, Іскрене, Скотареве.
Захист і ВПО: будується протирадіаційне укриття
Практично всі школи та садочки громади мають укриття. До слова, село Лебедин має аж три школи, що побачиш нечасто.
Поки один лиш садок на всю громаду ще працює дистанційно. Але питання вирішується. Також ліцеї № 1 міста Шпола будують протирадіаційне укриття. А ще завершують ремонт їдальні.
Як розповідає заступниця міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Ірина Каландирець, поблизу ліцею №1 у місті почали копати протирадіаційне укриття, був зроблений проект, проведені тендерні закупівлі, та потім змінилися норми будівництва і робиться коригування. Нагадаємо, на постійні зміни щодо норм будівництва скаржилися раніше і представники інших громад. Адже це уповільнює процес.
Водночас громада намагається відповідно до норм оновлювати харчоблоки у освітніх закладах. З найсвіжішого – ремонт у цьому ж першому ліцеї. У планах зробити за новими нормами харчоблоки у трьох ліцеях міста. Нагадаємо, у 2023-му (у рамках реалізації Національної стратегії щодо розбудови безпечного та здорового освітнього середовища у Новій українській школі до 2024 року) розробили три новітні технологічні моделі організації харчування в закладах освіти. Ідеться про базову кухню (коли їжу готують безпосередньо у школах та садочках), опорну кухню (коли в закладі готують не лише для своїх учнів, а і для дітей з інших закладів) та фабрику-кухню. Остання є інноваційним рішенням для України, оскільки раніше нічого схожого в нас не впроваджувалося.
– Поки є буфет, також ланч-бокси діти з собою беруть, а з 1 вересня має бути новий харчоблок за всіма стандартами, – показує кухню директор Шполянського ліцею № 1 Шполянської міськради Валентина Осадча. – Всього на початок нового року має прийти більше 600 дітей, харчоблок повністю впорається з такою кількістю.
Не всі освітні заклади мають можливість перебудовувати харчоблоки, але всі мають укриття. Наприклад, у Лебединському ліцеї №1 їх декілька, бо усі вони маленькі й діти розходяться в різні місця, діляться по класах відповідно до кількості посадкових місць. Є вода, є вентиляція, обігрів, туалет. Приміщення показує директор ліцею Ольга Музиченко-Губа.
– Все сплановано, всі площі враховані. Діти кожну тривогу змушені йти в укриття. Але ж так безпечніше. Взимку було так, що коли приходили працівники на роботу, то вмикали керамічні плити. І нагрівалося кожне з укриттів. Нині весна, тож обігрівачі вмикаємо лиш за потреби, коли тривога, – каже директор школи.
Як і кожна громада, Шполянська ТГ прихистила переселенців. Сьогодні їх тут 3063. Звісно, більше жінок, ніж чоловіків. Серед переселенців семеро осіб працюють вчителями. Ще по одній людині - у центрі дитячої та юнацької творчості і в мистецькій школі.
Між іншим, у громаді шукають педіатрів, тож вакансії лікарів тут актуальні.
Гурток юного туриста відкрив у Шполі переселенець із Херсонщини Дмитро Сивак.. Чоловік усе життя професійно займався туризмом й альпінізмом, а після переїзду вирішив поділитися цим захопленням з дітьми.
Спочатку облаштували мотузковий парк для дітей, а згодом Дмитро організував і гурток. Кілька разів на тиждень шкільний спортзал перетворюється на імпровізований скеледром. Діти вже їздять на обласні змагання.
Частина переселенців компактно проживає в Лебедині в приміщенні сільської амбулаторії. Нині там все для них облаштовано, а за підтримки французької компанії Solidarités International та американського агентства USAID зробили за сотні тисяч гривень якісні туалетні і душові кімнати.
Любов Канава – комендант цього соціального будинку. Раніше, каже, була медсестрою в лікарні, яка містилася тут таки. А нині старша по будівлі.
– Були тут мама і бабуся, мали восьмеро дітей, то поїхали під Смілу жити. Їм допомогла релігійна організація. Одна жінка поїхала в Чехію, інша в Норвегію, – каже Любов Анатоліївна.
Показує заклад, сьогодні тут проживає 8 осіб. Насамперед люди з Бахмута. Чоловік літнього віку з Часового Яру (Донеччина) переглядає телевізор. Каже, проживає безкоштовно, втрапив сюди в Лебедин з волонтерами евакуаційним потягом. Повертатися немає куди.
Так само тут проживає «тьотя Оля». Всі хвалять її смачні пиріжки. На столі в пані Ольги квіти – від сина. Він служить в ЗСУ, приїздив провідати матір.
– Мар’їнку і Георгіївку знаєте? От з тих країв родина. Житла вже немає ні в мене, ні в сина, ні в онучки, ні в невістки… Життя розкидало рідних по різних краях. Хтось в Дніпрі, хтось в Житомирі, Києві. Я втрапила спершу в Курахово в лікарню, бо робили операцію. І там орендувала житло. Повертаюся з лікарні, де робили перев’язку, а квартири вже немає. Лиш вирва… Тоді син сказав їхати. Я боялася, не хотіла. А мене тут зустріли. І тепер проживаю в Лебедині. Маємо тут умови для проживання, є телевізор. Маємо під вікнами город. Син приїздив, бачив, де проживаю, то спокійно поїхав назад виконувати свої обов’язки, – каже пані Ольга. – Хоча все рівно додому хочеться.
Волонтерство
Серед Шполи у центрі культури та дозвілля, колишньому кінотеатрі, висять на стіні плакати з рекламою концертів зірок, які б, якби не війна, і не завітали ніколи в місто. Та тут не лише концерти. В будівлі нині волонтерський центр, і сюди привозять гуманітарну допомогу і переселенцям, і військовим. Там збирають і харчування, і засоби гігієни тощо.
До речі, очільник Шполи сам передав на початку року авто Chevrolet Niva на ЗСУ – а саме захиснику родом зі Шполи Олегу Старинцю, який несе службу на Чернігівщині.
– Я перевірив машину: готова до бою, всюди їде та не підведе. Хлопцям вона більше потрібна, аніж мені, допоможе їм не тільки виконувати свою роботу, але й, можливо, врятує чиєсь життя, а це головне. У мене був власний бізнес, я не прийшов у владу нізвідки, і хоч авто було потрібне в родині, та вирішив, що мені буде досить одного, - каже Олег Кошовий.
Окремо варто сказати про волонтерський центр у Сигнаївці. Він діє ще з 2014 року. Разом з командою тут працює волонтерка Галина Лоцман. Її доньку-співачку знають не лише в Україні.
– Я – художній керівник в місцевому будинку культури. Паралельно з 2014 року з однодумцями почала збирати допомогу захисникам. Ось у нас на стіні висить вилинялий аркуш паперу. Тут список перших десятків волонтерів, які ініціювали збір допомоги. Наша допомога тоді пішла у Миколаївську область, в підрозділ полковника Юлія Мамчура, що родом з Черкащини… Так ми стали їздити і допомагати включно до 2019 року. Їздити також з народною філармонією – таку ініціативу організувала моя донька.
Галина Лоцман пригадує, як вже з початку повномасштабного вторгнення до села приїхало багато людей. Вони долучилися до волонтерства. Хтось робив коктейлі Молотова, які згодом не згодилися.
– У нас немає офіційно зареєстрованої громадської організації абощо. Але маємо кістяк людей, які постійно долучаються до роботи. Було приміщення, де плели сітки, де робили інші речі для хлопців, збирали продукти, шили килимки, розгрузки на тіло, накидки. Потім їздили в Щастя, Дебальцеве… Знаю всю зону колишнього АТО. Є мікроавтобус, яким все возили, що маємо. І зараз вже нас знають, коли чогось бракує, кидаємо повідомлення і дозбируємо. Під стіною он назви населених пунктів, куди їдемо. Режим такий, щоб їхати раз на два тижні. І намагаємося з кожним контактувати, до кого їдемо, щоб розуміти, чого бракує, - каже Галина Лоцман.
Їдемо в село Лебедин, там у кузні волонтери виготовляють речі, необхідні для військових: скоби, молотки, сокири, кирки. Керує кузнею Микола Волик. У кузні працюють і жінки-волонтери. Сам Микола раніше займався ремонтами, до кузні не був призвичаєний. Але з початку повномасштабного вторгнення знайомий попросив скоби для укріплення окопів.
– Маємо багато жінок-волонтерок. Працюють після робочого дня. Спершу, може, не у всіх виходило, та потім стало краще. Хтось клепає, хтось вигинає. Військові замовляють, а ми тоді відправляємо посилки або волонтерами передаємо. Вже на сьогодні зробили 16 тисяч кирок, а скоб ось доробимо сьогодні і буде 200 тисяч. Виготовляємо і триноги для казанів, буржуйки, молотки, сокири, - перелічує Микола.
Скрін з відео Колі Волика
А вже з плином війни у Шполі ініціювали створення Ветеран-Хабу. Ініціаторами стали влада, ветерани, відділ соцзахисту населення. Приміщення розташоване на території Шполянського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, поблизу центру надання соціальних послуг. До речі, приміщенню більше ста років.
Депутати Шполянської громади виділили на хаб 100 тисяч гривень. Також допомогу надали компанія ЛНЗ, СПОП «Відродження», які відремонтували старе приміщення шкільного комбінату та продумали елементи безбар’єрності для зручності військових, які мають поранення або інвалідність.
– Ми повинні розуміти, що коли військові повертаються до цивільного життя, то можуть стикатися з різними проблемами: психологічними, соціальними, юридичними, медичними, – зазначила заступниця міського голови Ірина Каландирець. – Обовʼязок кожного – допомогти їм адаптуватися та надати всю необхідну допомогу. Також потрібно формулювати шанобливе ставлення до військових.
– Родини зможуть отримати також психологічну консультацію, це можуть бути групові або індивідуальні консультації. Приходять і мами з дітками, і тати з дітками, - пояснила психолог хабу Оксана Логвинюк.
– Спільно з представниками Шполянської міської ради провели аналіз програм, які спрямовані на захист прав ветеранів та членів їхніх родин. На нашій першій зустрічі визначали дієвість й ефективність місцевих політик та можливі кроки з їх покращення, – каже голова Черкаського правозахисного центру Тарас Щербатюк.
Тут таки триває ремонт нового приміщення. Нині громада також виграла грант Офісу Ради Європи на облаштування простору для жінок і молоді та на організацію тренінгових занять з розвитку місцевого самоврядування.
– Намагаємося згуртувати саме переселенців, щоб вони були більш організовані, розуміли, як жити в нових умовах, можливо, перекваліфікуватися, змінити роботу, – каже Ірина Каландирець.
Про те, як живуть громади Черкащини у час війни і з якими викликами зіштовхуються, показуємо у серії матеріалів проекту «Дія громад».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Мобільність і непомітність вкрай важливі»: Шполянська громада на 10 мільйонів купить пікапи для ЗСУ
Назарій Вівчарик, фото ПРОЧЕРКУ
