Кам’янський палац Давидових та Леськівський палац Даховських включено до рейтингу палаців, що потребують порятунку. Рейтинг із десяти пам’яток складено всеукраїнським краєзнавчим інтернет-виданням «Україна Інкогніта». При цьому палац із Кам’янки посів дев’яте місце, а із Леськового (Монастирищенського району) – перше!
Дуже багато палаців, які ледве животіють, виконуючи певні функції: школи, ПТУ, технікуми – в кращому випадку; туберкульозні, психоневрологічні лікарні – в гіршому; але є й такі, що стоять без вікон і дверей, а інколи без дахів, перекриттів і навіть стін, при цьому маючи статус пам’яток архітектури, часто національного значення. Часто такі палаци є архітектурними шедеврами – саме такі потрапили у рейтинг видання.
Кам’янка. Палац Давидових у Покровській економії, кінець ХІХ ст.
Пам’ятки Кам’янки нині об’єднано в історико-культурний заповідник. Але не всі. На захід від Кам’янки розташована колишня Покровська економія Давидових. Це підприємство забезпечувало сировиною Кам’янський цукровий завод. Тут же був маєток сина Льва Давидова – Миколи. Від маєтку зберігся модерновий палац, збудований у кінці ХІХ – на початку ХХ століть, та декілька колоритних кам’яних господарських будівель.
У радянські часи функцію економії було збережено – в ній розташували радгосп, який займався вирощуванням буряків. У палаці спочатку розмістили лікарню, потім клуб. Зараз двоповерховий палац Давидових перебуває в жалюгідному стані. Це ще не руїни, але вже близько до того.
Щоб потрапити до колишньої Покровської економії, потрібно із Кам’янки виїхати у напрямку села Вербівка, а потім звернути на першому асфальтованому повороті праворуч. Цікаво, що в географічному відношенні це вже не Кам’янка, але в адміністративному – територія, що підпорядковується міській раді. Місцеві мешканці на запитання про назву населеного пункту відповідають лаконічно: «Совхоз».
Леськове (Монастирищенський район). Палац Даховських
Село Леськове розташоване на кілька кілометрів східніше Монастирища. Має сільську раду. Кількість населення – близько 800 осіб.
Народні перекази стверджують, що заснував село козак Лесько Фариба. Спочатку це був невеликий хутір із садибою, яку називали відповідно до ім'я власника Леськовою. Так згодом стало називатись і село, яке виросло навколо садиби. Уже в ХХ столітті Леськову чомусь перейменували у Леськове.
У Леськовому збереглася будівля, яку можна віднести до перлин садибної архітектури не лише Черкащини, а й всієї України – палац Даховських. Але про цю перлину майже ніхто не знає і майже ніхто її не бачив…
Даховські стали власниками Леськового (чи то Леськової) на початку ХІХ століття. Це були дуже небідні вихідці із Польщі, які могли собі дозволити мати маєтки в багатьох селах України, розводити англійських жеребців і будувати такі палаци, який зараз стоїть, і який ховають від людських очей у Леськовому.
Місцеві мешканці розповідають, що Казимир Даховський хотів зробити у себе щось на зразок уманської «Софіївки», нібито щоб втерти носа Потоцьким. Але таке малоймовірно, адже в 50-ті роки ХІХ століття (саме тоді) ні Умань, ні «Софіївка» Потоцьким уже не належали. Отже, й носа не було кому втирати.
Даховські були справжніми англоманами, тому не дивно, що палац зводився у формах англійської готики (точніше неоготики, чи псевдоготики). Ім’я архітектора, що проектував перший варіант леськівського палацу, історія не донесла.
Син Казимира Тадеуш був ще більшим англоманом, ніж батько. Він тривалий час жив у Європі, вивчаючи архітектуру та інженерно-будівельну справу. Після повернення в Україну Тадеуш впритул зайнявся перебудовою палацу та розбиттям англійського ландшафтного парку. Кажуть, що сам Даховський розробив проект палацово-паркового ансамблю, а втіленням його у життя зайнявся виписаний із Польщі інженер Цехановський.
Даховські створили в Леськовому справжню казку. Цей маєток визнавали найгарнішою польською резиденцією у Центральній Україні.
Крім парку та палацу, Даховський мав у маєтку зразковий конезавод з іподромом. Коні були ще одним захопленням Тадеуша. Він сам був гарним жокеєм, брав участь у європейських змаганнях і утримував цілу команду спортсменів-наїзників.
Даховський страшно не любив пияцтво і різноманітно боровся із проявами цього суспільного лиха у своїх селах. На початку ХХ століття він відкрив у Леськовому чайну із назвою «Товариство тверезих». У закладі безкоштовно відпускали чай і цукерки для селян.
Переворот 1917 року застав Тадеуша Даховського на змаганнях у Відні. До України він повернувся в 1918 році із німецькими військами. Зібравши леськівських селян, він вмовляв їх не руйнувати садибу, обіцяв в майбутньому перетворити Леськове на містечко (ну й взагалі райдужне життя). Але не судилося. Після захоплення краю більшовиками та відступу німецьких військ Даховський у свою резиденцію більше не повернувся. Але селяни виконали прохання свого колишнього пана – палац вони не чіпали.
У 1925 році в палаці Даховських відкрили Будинок культури Київського цукротресту. Через дев’ять років маєток перетворили на піонерський табір, а у повоєнні роки в ньому функціонував військовий санаторій.
У 70-ті роки минулого століття маєток Даховських перетворили на величезний склад медикаментів. Ймовірно, саме тоді будівлі і парк обнесли високими цегляними мурами.
Роки незалежності України не додали позитиву в життя Леськівського архітектурного дива – в палаці розташували військові склади…
Це треба бачити. Від численних шпилів і башт голова йде обертом. Побачене захоплює і заворожує. Й важко повірити в те, що Леськове – не «туристична Мекка», а глухе село, до якого веде розбита «соша».
Майбутнє палацу Даховських «пірнуло у білу млу». Крізь туман його практично неможливо розгледіти. Але доки хтось вирішує долю «леськівської перлини», палац почав поступово руйнуватись: вже дуже гарно видно великі щілини у масивних стінах.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису