реклама
5TV

vyshivka0 Свого життя без вишивки він уже не уявляє. Сергій Васильович працює у відділенні зв’язку ВАТ „Азот”. Дивишся на цього кремезного чоловіка, на його зовсім не тендітні руки, й віри не ймеш, що ті руки витворили таку дивовижну красу за допомогою голки з ниткою.
Хоч і стираються нині грані між чоловічими й жіночими професіями й захопленнями, та в нашій свідомості чіпко застряг стереотип: вишивання – це суто жіноча справа.

Суто жіноче рукоділля?

Сергій так не вважає й на противагу цьому стереотипові наводить аргумент, мовляв, це в нас, на Україні, так вважається, бо історично склалося, що дівчина до заміжжя готувала собі посаг, вишиваючи хрестиком і гладдю всіляке домашнє начиння. А на Сході, в арабських країнах та й ближчих до нас Бесарабії, Румунії до вишивання чи ткацтва килимів жінки не допускалися.
– У моєї матері в селі збереглося чимало вишиванок, наволочок і рушників, зроблених її руками, – розповідає Сергій. – То я все випитував у неньки, а чи подобалось їй це заняття. На що вона відповідала: „Не стільки подобалося, як треба було”. І вже після заміжжя вона цим ділом не займалася, бо в господі було повно іншої роботи.
А от Сергієві Васильовичу вишивання припало до душі, й, за його словами, свого життя без нього він уже й не уявляє. Як же так воно сталося, що хлопець захопився „суто жіночим” рукоділлям?
Народився він у Комінтерні Чорнобаївського району – це по сусідству зі славнозвісною Красенівкою, яка дала світові знаменитого богатиря Івана Піддубного. Певне, тому й удався Сергій таким дебеленьким, що по бабусиній лінії є нащадком Івана Максимовича. Сергіїв батько працював трактористом, мати – дояркою, тож долучатися до сфери культури чи народно-вжиткового мистецтва їм було просто ніколи. Тим часом їхній син вступив до Канівського училища культури на естрадно-духовий відділ.
З-поміж інших був там і курс „засоби наочної агітації”. Студенти вчилися офор-мляти стенди, плакати, афіші. Хтось гравіював або чеканив по металу, хтось малював пензлем, хтось вирізьблював по дереву, а Сергій захопився спочатку графікою, а потім і вишиванням.
– Але ж тоді не було ні на чому вишивати, ні чим вишивати, – зауважує він. – Тож усе, що привіз із дому, використав. І на цьому моє рукоділля припинилося.

Наймиліше мистецтво

Відновилося воно значно пізніше, у середині 90-х років, коли Сергій уже встиг відслужити в армії, пропрацювати директором Будинку культури в Комінтерні, учителем трудового навчання в рідній школі, а потім і здобути другу, вже технічну, освіту в Черкаському технікумі електрифікації сільського господарства. Він залишився жити в Черкасах, де зустрів свою дружину Аню. Якось дружина, переглядаючи жіночі журнали, надибала на одну схему вишивання, потім другу. Запропонувала чоловікові втілити їх у життя. Для першої вишивки Сергій використав нитки для в’язання, і вийшла гарненька наволочка зі слоненям. За першою вишиванкою пішли друга, третя. Допомагали підшуко-вувати сюжети для майбутніх вишиваних картин і дочки – Яна та Аліна. Так поступово Сергій і „зав’яз” у вишивці.

За двадцять років, відданих своєму захопленню, Сергій вишив понад 160 картин
– Я зрозумів, що з усіх народних мистецтв для мене наймилішою є вишивка, – зізнається Сергій Васильович. – Але чого тільки не перепробував до неї: і різьбити по дереву, й чеканити по металу. Але для цих матеріалів потрібна майстерня, або ж, принаймні, балкон. Майстерні немає, а, скажімо, взимку на балконі довго не всидиш. А зважаючи на те, що я вкладаюся спати після 12-ої ночі, то вже пиляти-стругати, стукати-грюкати серед ночі не будеш. А для вишивки спеціального ж місця не треба. Ні тобі циркулярки, ні верстака. Прийшов із роботи, сів у крісло та тихенько собі й вишиваєш. Попутно можна музику послухати, телевізор підглянути, думу передумати. Можна вділити вишиванці 15 хвилин і відкласти її, а можна й півдня, коли тебе ніхто нікуди не смикає.
За словами Сергія Притули, щоб вишити одну картину, він затрачає від місяця до півтора. Бо треба спочатку розробити схему на папері, розбити її на манюсінькі сегменти, потім ту схему перенести на полотно, підібрати кольорову гаму ниток, й, урешті, вишити. У цьому йому допомагає комп’ютер, звісно, окрім самого вишивання. Купити тканину, нитки й рамки – це сьогодні не проблема. Проблема полягає в їхній вартості. Приміром, на чорно-білий (не кольоровий!) портрет Івана Піддубного Сергій витратив 30 мотків ниток різних відтінків. Кожен моточок із довжиною нитки 8 м коштує 8 грн. Усе разом обійшлося понад 300 грн. Це з урахуванням лише матеріальних затрат. Про випалене світло й затрачений на вишивання час він і не згадує.
Що пейзажі, звірята, квіткові композиції, портрети й ікони роботи Сергія Притули не є живописними малюн-ками, а вишиванками, помічаєш лише зблизька – настільки дрібнесенькі ті стібки. Усе відтворено з фотографічною точністю й дуже реалістичне.

„Справжнісінькі шедеври”

За двадцять років, відданих своєму захопленню, Сергій вишив понад 160 картин. Щоправда, вдома їх залишилося не більше чотирьох десятків. Усе решта – роздане: друзям, родичам, благодійним фондам.
Талант Сергія Притули гідно оцінили відвідувачі його персональних виставок, що були влаштовані й у Черкасах, і в Києві.

Ось лише два відгуки.
“Хтось із древніх мудреців сказав: „Не відводьте очі від краси й тоді вона обов’язково ввійде в ваші серця”.
Саме така велич і краса оволоділа нами під час перегляду в Музеї Михайла Старицького картин народного умільця з Черкащини Сергія Притули.
Завдяки звичайній голці й нитці він сотворив справжнісінькі шедев-ри, які й зачаровують, і вражають. По-особ-ливому сприй-маються портретні роботи. Здається, на тебе дивляться живі очі Тараса Шевченка, Василя  Шукшина, Івана Піддубного.
Зичимо талановитому майстрові невичерп-ного натхнення”.
Владислава Волинська, Анатолій Гошуренко, Андрій Мотузка, студенти ІV курсу КПІ, Київ

***

“Зачарована й замилована май-стерністю творця мікровишивки Сергія Притули. Його світлі, добрі, дивовижні картини сповнені такої любові, що відчуваєш, як вони й тебе наповнюють радістю і здоров’ям”.
Шанувальниця непересічного таланту митця  Людмила Напханюк, Черкаси

Володимир БЕЗУГЛИЙ, газета «Нова Доба», фото з архіву героя публікації

реклама

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль


реклама Хінкалі
реклама
Моніторинг цін
Театр
Loading...