Життя людини на інвалідному візку сповнене перешкод. Прикро, що ці перешкоди вільно чи невільно створюють для нас наші ж співгромадяни. Нас, людей, які пересуваються на візках, у Черкасах вісімсот, а зважуються пересуватися вулицями лише одиниці. Маємо лише одне інватаксі, на яке велика черга... Користуємося ним 5 разів на місяць. Ви уявляєте, що таке 5 разів на місяць вийти в місто?
Допоможіть нам вийти в люди! Ми хочемо, щоб ви бачили нас, а ми – вас!
Ніхто нам допомагати не хоче. Нашій організації людей з інвалідністю, які пересуваються на візках, виповнилося 25 років. За цей час ми зробили висновок: звернути увагу на себе надзвичайно важко. Навіть приміщення «вибити» неможливо. А воно нам необхідне – і для спілкування, і для вирішення практичних потреб, наприклад, щоб відремонтувати візок. Нам кажуть: беріть приміщення в оренду. А як ти його візьмеш в оренду, коли пенсія менше тисячі?
Комусь переступити бордюр – це раз плюнути. А для людини на візку він стає нездоланною перешкодою. Поганий тротуар – для когось незручність, а для нас – все одно що стіна.
До багатьох установ зроблено пандуси. Але, на жаль, часто це зроблено – аби відбути. Пандуси в багатьох випадках зроблено неправильно, і підніматися ними неможливо. А на головпоштамті взагалі немає пандусу, і для нас доступу туди немає.
В аптеках і у поштових відділеннях зробили кнопки для виклику працівників. Але ці кнопки... не працюють! Стоїш на візку перед входом, докричатися не можеш, і піднятися також зась.
Для людей на візках не пристосовані навіть лікарні. Лягти у лікарню неможливо – там навіть, вибачте, у туалет потрапити не можна, бо двері завузькі!
Кожний черкащанин має можливість брати участь у різноманітних масових заходах – від святкувань до візитів відомих політиків... Коли на такий захід потрапляє людина на візку, єдине, що вона може побачити – це чужі ноги та спини. Просимо всіх, кого це стосується: виділяйте для нас спеціальні місця десь неподалік від сцени, адже і ми громадяни та маємо право брати участь у громадському житті!
Спасибі, пустили зручні автобуси на маршруті №22. Але, на жаль, лише на цьому маршруті. А як же бути людям, котрі живуть в інших місцях?
Якщо хтось живе в будинку без ліфту, або ліфт поламався, вийти на вулицю практично неможливо. Люди по 5-10 років сидять у своїх помешканнях! Цю проблему могли б вирішити волонтери, котрі допомагали б людині на візку спуститися та піднятися сходами.
Пляж для людей з інвалідністю – чудова річ! Велика подяка місту, яке виділило нам територію, обладнало з’їзд до води. Дарма, що цим місцем користуються (і засмічують його) усі, кому заманеться. Але, на жаль, пляжу замало: таким людям, як ми, потрібні жилети для плавання, нарукавники, лежаки.
Інші люди мають можливість виїхати кудись за місто, відвідати церкву, якісь історичні місця... Ми позбавлені цієї можливості, бо не маємо ані відповідного транспорту, ані коштів, щоб його винайняти.
Любі меценати! Державо! Допоможіть нам кудись виїхати! Нам жити захочеться! А так сидиш у чотирьох стінах, дивишся телевізор та плюєш у стелю...
Світлана Поліщук, організація «Ентузіаст»
* Коментар «Прочерку»
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису