реклама Черкащанка
Одарич Пряма мова Нещодавно Інна Лук’янець опублікувала допис, в якому назвала певний період в житті Черкас ренесансом і пов'язала його з діяльністю тандему «Одарич-Радуцький».

У коментарі до посту я подякував за оцінку роботи, але зауважив, що фестивалі, фонтани, парки і культурне життя – це лише маленька вершинка айсбергу. Й пообіцяв, що окремо торкнусь цієї теми.

Відразу зауважу, що я згадуватиму багатьох людей. Але не зможу назвати усіх, хто причетний до «ренесансу». Це все ж таки пост, а не тритомний роман :) Вибачте ті друзі і колеги, чиє прізвище тут не прозвучить.

Отже, почнемо з тандему.

Тандем дійсно був. І лише один. Всі ці роки ми працювали в тандемі з Михайлом Бродським. Задовго до Черкас ми часто обговорювали, як має працювати держава і місцева влада. Багато підглядали в європейських країнах і містах. В період моєї роботи мером Михайло був постійним «агентом» Черкас у Європі і в Києві. З кожної поїздки присилав десятки і сотні фоток із пандусами, вуличними оркестрами, «паровозиками», фестивалями піщаних скульптур, лавочками, генпланами тощо. Одного разу привіз до Черкас одного з найкращих архітекторів Венеції. І ми домовились, що він зробить концепт генплану Черкас. На жаль, встиг зробити лише концепт берегової слуги – серцевий напад забрав його назавжди...

Про фестивалі та інше

Ще до обрання в 2006 році ми провели дуже ґрунтовні соціологічні дослідження. Як кількісні, так і якісні. Нас вразив рівень депресивності міста. Вдумайтесь, в 2006 році 76% черкасців мріяли втекти з міста!!! А на запитання, чим можуть пишатися Черкаси, було лише дві відповіді – річка Дніпро і клуб «Черкаські мавпи».

Тому, незалежно від інших господарських і комунальних проблем, пріоритетом для себе ми визначили подолання цієї глобальної депресії. Один із способів – активне публічне культурне життя. Цю важливу і непросту роботу взяла на себе тендітна Марина Волошенко. Разом із Валентиною Захарченко, Любов’ю Правдіною, Сергієм Кузляевим, Валентиною Шепецькою і, в тому числі, Олександром Радуцьким вони організовували щорічні фестивалі – кам'яної, дерев'яної та крижаної скульптур, «Співочі вечори», «Черкаську полуницю» тощо. Добрий шмат роботи нам вдалося зробити спільно із Сергієм Проскурнею, вершиною якої, на мою думку, стала міжнародна постановка «Циганського барона».

Але це – лише вершинка айсбергу, яка була видимою.

На «невидимому» фронті працювали інші команди.

Економічний напрямок

Я вдячний долі, що кілька років свого життя присвятив Черкасам один з найкращих фінансистів-практиків України Андрій Савчук. Саме з ним ми змогли припинити вічну практику проїдання місцевих бюджетів на бездумну підтримку недолугих комунальних підприємств. Вдумайтесь, у 2006 році 2,4 млн грн бюджету розвитку (половина!!!) була спрямована не на дороги, школи чи дитсадки, а на дотацію «Теплокомуненерго» для розрахунків за газ. Андрій навчив нас правильно планувати доходи і видатки, зосереджуватись на пріоритетах. Це зараз у міському бюджеті грошей кури не клюють. А в ті роки було пусто. Ми працювали з бюджетами 8-12 млн грн на рік, а останні два роки завдяки децентралізації в Черкасах – понад 700 млн грн щороку. Саме завдяки Андрію і його авторитетові вдалося залучити в місто інвестиції Європейського банку реконструкції та розвитку і Світового банку. З ним у команді активно працювали Павло Карась, Олександр Лях, Наталя Джуган, Лідія Штанько. Ця команда розробила передову на той час методику планування міського розвитку, яку через 5 років уряд став поширювати на всю Україну.

Комунальний фронт

Сьогодні вже ніхто не згадає, як починався ранок у Черкасах до 2007 року. Мами прокидалися на півгодини раніше, наповнювали каструльки і гріли воду, аби помити дітей перед школою. Опалювальний сезон у Черкасах розпочинався так, як цьогоріч у Смілі – із запізненням на місяць-півтора. А закінчувався ще у березні. З ним закінчувалася і гаряча вода у кранах...

Головна заслуга в тому, що в кранах з'явилась гаряча вода цілодобово і цілий рік, що опалювальний сезон розпочинався з точністю до години, а не до місяця, – Володимира Александрова. Нас познайомив Валерій Пащенко. Пам'ятаю, з якими надзусиллями і хитрощами я увів Александрова до складу виконкому в червні 2007-го. Складність полягала в тому, що Володимиру Аркадійовичу до досягнення пенсійного віку лишалось кілька днів. Після дня народження (якщо не помиляюсь, 8 червня) його вже ніяк не можна було призначити заступником міського голови. Ми встигли. За 2 дні до граничної дати!

І я, і більшість нашої команди були повною протилежністю Александрову і за віком, і за світоглядом. Рідкий день обходився без конфліктів. І завжди на дуже високих тонах. Попри це, всі поважали Володимира Аркадійовича за його наполегливість і принциповість. Тепловики плакали, але з осені 2007 року в кранах назавжди оселилася гаряча вода, а літні випробування мереж скоротилися з 5-6 місяців до 2-3 тижнів.

Неймовірну роботу в ті роки провели керівники «Теплокомуненерго» і «Водоканалу» Микола Кушнір і Сергій Овчаренко. В жодному місті України до сьогоднішнього дня не проведено такої глибокої модернізації систем тепло- і водопостачання, яку провели ці керівники за буквально кілька років. Завдяки цьому у черкасців не тільки завжди є вода і тепло, але і за найнижчими тарифами (останній інцидент з водою – це стовідсоткова вина обленерго, а не «Водоканалу»).

Особливу роль відіграв у комунальній сфері Андрій Дзюба. Він був таким собі тараном, який зруйнував багаторічну тотальну корупцію в РЕУ. Ми виявили просто тотальну мафіозну павутину – діти одних керівників РЕУ працювали в інших РЕУ або були постачальниками для них. Наприклад, РЕУ постійно купували мітли для двірників з розрахунку... одна мітла на одне підмітання одного двору. По 8 грн за штуку. У сина начальниці РЕУ. В той час найдорожча мітла в «Епіцентрі» коштувала 1,5 грн. Зрозуміло, що мітли не завозились, бо їх просто фізично не було б де складати. Але гроші синові старанно перераховувались.

З Андрієм вдалося реорганізувати РЕУ в СУБи, запровадити конкуренцію серед виконавців робіт у житлових будинках. Навести лад із вивезенням сміття і створити реальну конкуренцію між перевізниками. Дуже важливу роль у цьому, а також у запровадженні системи вивезення сміття з приватного сектору відіграли олександр Варденський і Володимир Гусаченко.

До речі, ті фонтани, про які згадує Інна Лук'янець у своєму дописі, теж відроджував саме Андрій Дзюба із Сергієм Овчаренком.

Який би не був куций міський бюджет, ми взяли собі за правило відновлювати не менше 30 км мереж вуличного освітлення щороку. Не знаю, чи нам би це вдалося, аби не енергія і запал Олега Крощенка. Окрім освітленого міста, на рахунку Олега – чарівні ліхтарі-чайки на набережній і наш спільний провал зі світлодіодним стаканом на руці Батьківщини-Матері :)

Темпи освітлення міста суттєво зросли, коли до нас долучився Володимир Бурячинський.

До речі, зараз це смішно, але мій перший шок на посаді мера був від тодішнього директора «Міськсвітла». Він не лише не знав, у чому вимірюється рівень освітленості (в люксах чи в люменах), але й не мав на підприємстві відповідних приладів. Працює чи не працює ліхтар, перевіряли, поглядаючи на лампу, а не на тротуар чи дорожнє полотно. В першу ж поїздку до Києва купив люксометр і подарував «Міськсвітлу». Ну, і замінив директора :)

Найскладніше в комуналці довелося Виселеві Старикову. Він опинився між двох вогнів. З одного боку – багаторічний досвід і стереотипи з радянського минулого, з іншого – ми, орієнтовані на ринок і конкуренцію. В решті решт Василь Іванович стомився і пішов на пенсію. Але до того ми з ним зробили немало корисних речей. Зокрема, запровадили щомісячні звіти РЕУ (згодом – СУБів) за кожну отриману і використану гривню, зробили окремий облік коштів по кожному житловому будинку (щоб кошти одного будинку не використовувались для ремонту іншого). На плечі Василя Старікова лягали найскладніші проблеми – надзвичайні чи аварійні ситуації. Ну і, нарешті, Василь Іванович нас мудро підстраховував, коли ми робили реорганізації в комуналці. За що я йому безмежно вдячний!

Звичайно, розмова про комуналку без розмови про Служби утримання будинків (СУБи) буде неповною.

Отже, після ліквідації схем розкрадання коштів в колишніх РЕУ постало питання – що робити далі?

Ми вирішили залучити до управління новоутвореними СУБами людей, які жодного дня не працювали в комунальній сфері. Це була головна і принципова вимога. Нам був потрібен абсолютно новий і «свіжий» погляд на утримання будинків, а не радянський менталітет, що держава всім володіє, за все відповідає і все робить.

Дон Кіхотами стали Олександр Риджаніч, Ігор Работенко та Юрій Гончаров. Через кілька років Риджаніча замінив Анатолій Титаренко.

Я багатьох людей наймав на роботу в своєму житті. Але цей «найм» був якимось божевільно-сюрреалістичним. Я запрошував хлопців на роботу зі словами: «Ваше головне завдання – зробити так, щоб через кілька років ви стали непотрібними». Найм самогубців :)

Головна порочність радянської системи ЖЕКів (РЕУ) в тому, що вони самі собі «замовляли» роботи, самі їх виконували, самі себе контролювали. А користувачі житла і цих послуг лише платили гроші.

Першим кроком за лічені тижні ми скоротили всіх слюсарів та електриків в СУБах. Наступним етапом – всіх двірників. Усі роботи по ремонтах і прибиранню передали приватним структурам. Вибачте, без тендеру. По-перше, на той час (2008-2009) просто в Черкасах не було підрядників, які б могли освоїти такий шмат роботи. По-друге, ми передали ці роботи тим фірмам, які взяли на роботу всіх наших скорочених працівників. Жодну людину ми не викинули на вулицю.

За СУБами лишили функції планування робіт по кожному будинку, постановка задач підряднику і контроль за строками і якістю виконаних робіт.

Сталося диво, якого ні я, ні наша команда не очікували. За ті ж самі кошти підрядники почали виконувати в 3-5 разів більше робіт. І з кращою якістю. І швидше.

Кілька років тому Василь Стариков, який недовго висидів на пенсії і в 2013 році очолив Придніпровську СУБ, признався мені: «Я був противником цієї реформи. Але зараз я вдячний, що Ви її зробили. Я не переймаюсь слюсарями і двірниками. Не утримую величезні виробничі бази. Мене не цікавить, хто захворів чи перепив. Я просто ставлю задачу підряднику. Якщо він не виконує – грошей не отримує. Все. Добиватися якості і швидкості стало просто».

Завдяки цій реформі ми виконували всі необхідні роботи, і не було необхідності у підвищенні тарифів для населення з 2009 до 2014 року (якби не фінансова криза 2014 – досі б не переглядали).

Після того, як наші нові керівники СУБів добровільно «повідрізали собі руки», ліквідувавши власні ремонтні служби, настав час зробити «харакірі». Директори пішли по дворах, збираючи жителів і пропонуючи їм самим приймати виконані в їхньому будинку роботи. Ми запровадили правило, що роботи, які не прийняті уповноваженими жителями будинку, не оплачуються. Це ще додало якості в роботі підрядників.

Мені було комфортно ходити дворами разом з нашими директорами. По-перше, їх впізнавали не менше, ніж мене. По-друге, в очах у жителів світилася повага до директорів, а не злість, як це було з їхніми попередниками.

(Щоб не склалось враження якоїсь ідилії – не все і не завжди йшло гладко, бували і скандали, і проблеми, і аварії. Але загальний курс був саме таким.)

Самовіддана робота хлопців у підсумку «вилізла нам боком» :) Коли ми збирали жителів будинку і переконували їх створювати ОСББ, то часто чули: «Для чого нам це? Нас Ілларіонович цілком влаштовує!» (Ілларіонович – Анатолій Титаренко). Найчастіше така позиція лунала в зоні обслуговування Соснівської СУБ і Митниці (Риджаніч-Титаренко і Гончаров).

Земельно-архітектурні лабіринти

Земля і архітектура традиційно були одними із найкорумпованіших сфер міського господарства.

У Черкасах вони багато років «належали» двом різним кланам (не буду називати прізвища, старші черкасці знають, кому). Тому це були різні управління і заступники мера – куратори управлінь також були різні.

Кілька перших місяців роботи я взагалі нічого не міг з цим подіяти. В мене ж увесь виконком був «чужим» – всі зами були моїми противниками, мій склад виконкому рада не підтримувала. Я працював просто один.

Першим променем сонця став Артур Савін. Він був заступником ще у Анатолія Волошина, потім його звільнили, а через рік він виграв суд щодо незаконного звільнення і поновився на посаді заступника, але вже мого.

Я не міг звільняти чи призначати заступників (це виключні повноваження міської ради), але я міг розподіляти повноваження між ними. Багаторічний «земельний» куратор тут же отримав надважливе і єдине повноваження – курувати роботу міського архіву :). А новим куратором став Савін.

Почали ми з малого. Елементарного порядку. Сьогодні більшість черкасців вже не пам'ятають, але до 2007 року майже на кожній зупинці транспорту і в усіх людних місцях стояли ігрові автомати. Загалом по місту більше 200 одиниць. Жертвами одноруких бандитів ставали переважно пенсіонери і діти.

Артур дуже грамотно і ефектно поставився до завдання звільнити місто від автоматів. Ми взяли величезну вантажівку з довжелезним причіпом. Залучили потужний автокран. І посеред білого дня буквально виривали ці автомати з коренем. За перший день демонтували десятків півтора. На наступний ранок в місті не лишилось жодного однорукого бандита. Анонімні власники зрозуміли, що домовитися не вдасться і швиденько демонтувалися самі.

У кожному із демонтованих нами автоматів ми вилучили і актували готівку. В кожному було від 12 до 17 тисяч гривень!!! Можете уявити, скільки грошей вилучалося щоденно у азартозалежних черкасців?

Після ігрових автоматів перейшли до білбордів. На той час на кожному перехресті бульвару Шевченка стояло від 8 до 12 бордів. За рік вдалося звільнити головну вулицю Черкас від 2/3 реклами. Величезна заслуга в цьому Оксани Поліщук, яка розробила детальну схему розміщення зовнішньої реклами в місті і типові зразки рекламоносіїв. Схема передбачає повне звільнення від реклами всієї центральної частини міста. На жаль, досі ця схема не до кінця втілена через численні судові процеси з «головним білбордистом» міста :(

Наступний «прорив» у сфері землекористування і архітектури пов'язаний із приходом на цей напрямок Сергія Гури. За кілька місяців була проведена титанічна робота – чистка авгієвих стайнь. Ми виявили тисячі «заморожених» справ. Громадяни і підприємства зверталися до мерії з питаннями відведення землі під їхніми будинками чи виробництвами. Справи тупо клалися під сукно і нікуди не рухалися, доки заявник не приходив із хабарем. Улюблена фраза тодішнього земельного «барона»: «Справа мусить вилежатись і набрати ваги». Лише по відомству головного архітектора виявили понад 2 500 таких «прострочених» справ.

Сергій спільно із Мариною Геращенко, Русланом Алдагановим, новопризначеним головним архітектором Миколою Упирем побудували новий департамент, який об'єднав землю і архітектуру, і дали рух усім замороженим справам. А Любов Полішкевич створила ефективну систему документообігу і контролю, завдяки якій справи перестали пропадати і почали розглядатися вчасно.

Правда, боротьба з корупцією нас підштовхнула до ще одного рішення – встановити турнікети і жорстку пропускну систему. Моя логіка проста – якщо заявник не хоче нічого протизаконного, то йому достатньо подати свої документи в канцелярію. Йому не потрібно тинятися кабінетами. А от якщо він хоче обійти закон – тоді йому треба зустрічатися з чиновником віч-на-віч. Безумовно, турнікети не поклали край крупній корупції, але, принаймні, захистили від вимагання грошей пересічних громадян. До цього «такса» на приватизацію землі під приватним будинком становила 300 доларів.

Сергій Одарич, колишній міський голова Черкас

* Дописи у «Фейсбуці»: частина 1, частина 2, частина 3.

реклама

Коментарі  

 
+8 #7 черкащанин 14.02.2018 14:04
Вы когда-нибудь слышали, чтобы агент Михайло что-то делал просто так? А ведь это агент Самого гуру секты свободных демагогов. Вот и в этой истории видны истинные устремления агента Михайла: https://ord-ua.com/2018/02/14/pesochnaya-monopoliya-brodskogo/ Читайте и делайте выводы сами.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+10 #6 згиблый 13.02.2018 20:48
Собрались как-то в Черкассах два доморощенных стратега Сергийко и агент Михайло, присели за стол и раскинули как этому городу жить да им карманы набивать. Сергийко был славным авантюристом и создал свою секту имени свободных демагогов. Зазывал туда чуть не весь город и все, кто свято верил своему гуру были удостоены чести быть названными сынами обдурича, а все кто уловил в его брехливых речах суть их каверзного с агентом плана и отошел от них, были заклеймены позором и объявлены врагами народа. Но тут у демагога наступило прозрение и всех, кого до недавнего времени он называл черкасской мафией, он стал называть единственно правильными спасителями этого города. Но очень хотелось бы, чтобы этот авантюрист, увлеченный лишь политикой и бабками, навсегда спас нас от самого себя и навсегда покинул пределы области.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+6 #5 Prof 13.02.2018 19:15
Всі пам'ятають розграбування Черкаського ДОКу, заводу Темп гоп-компанією Бродського --- Одарича
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+9 #4 небайдужий 13.02.2018 14:27
Щось його стає знову забагато для міста. Його виводять за двері, а воно у хвіртку. Іди собі кобилі у тріщину і вже без повернення.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+1 #3 Одрич 13.02.2018 14:23
На фото не я.Сам себе не впiзнаю.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
+15 #2 ДЖЕКО 13.02.2018 14:00
По більшості цих "друзів і колег" Одарича реально тюрьма плаче. Один "промінь сонця" Савін чого вартий. Сльоза навертається як ратно вони "лелеяли" місто, тільки замовчується скільки за рахунок міста вони собі маєтків .акрали.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 
 
-7 #1 Андрій 13.02.2018 13:53
За що люблю і поважаю Одарич, так це за відвертість вміння розкласти все по поличках.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль