Взяла участь у Всеукраїнському круглому столі з міжнародною участю «Голодомор 1932-1933рр. в Україні», що проходив в нашому Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького... Як сказав наш ректор Олександр Черевко: «Дослідження Голодомору - наше з вами «домашнє завдання».
Психологічний аспект як завжди присутній там, де є люди, є нація, є суспільна свідомість. Тема мого виступу: «Голодомор 1932-1933рр.: посттравматичний синдром сучасної української нації». Тема дуже важка, хочеться про неї не говорити, не піднімати, не озвучувати. У нас є своя сімейна трагедія пов’язана з цим періодом життя, як і у більшості українців, не хочеться навіть ворушити. Але треба. Щоб справитися із травмою, навіть спричиненою нам нашими предками, треба її витягнути із несвідомого на рівень свідомого. Прийняти, усвідомити і покаятися.
Інститут суспільних наук проводив дослідження з родинами, чиї предки пережили Голодомор і з тими, котрих він не торкнувся. Згідно з оприлюдненими даними, 63% сімей, нащадки котрих вижили після Голодомору відчувають відчуження від України, мають прихований несвідомий страх і прояви українофобства. Серед людей, в родинах котрих не постраждали від Голодомору, такі тенденції мають лише 7%. Вважається, що генетична пам’ять про пережиті страждання, муки, біль, смерть продовжується до третього покоління, а з четвертого уже можуть починатися позитивні зміни, якщо, звичайно, за цей період не було нових загроз для існування.
Проте, в нашій країні періодів стабільності для кількох поколінь ніколи не було, тому генетична пам’ять ще буде жити довго у наших майбутніх поколіннях.
Сьогодні ці тривожні тенденції можна легко побачити по людях, котрі швидко піддаються паніці, що не буде тих чи інших продуктів і відразу закуповують великими кількостями, роблять значні запаси всього. Страх смерті від голоду, страх знищення тут проявляється дуже яскраво. І є люди, котрі на це не реагують. У європейців такого уже немає. Нью-йоркські вчені досліджували так званий «ген Голокосту», проаналізувавши нащадків людей, котрі пережили свого часу такі психічні травми. І прийшли до висновку, що зміни у генній системі людей таки є, у них буде загострене відчуття переслідування, наближення смерті, знищення. Тому, звичайно інстинкт самозбереження у нащадків людей, котрі пережили Голодомор, буде сильніший, так як і тривожність і страх буде більший. Проте, коли люди усвідомлюють свою проблему і приймають її, вона поступово перестає бути проблемою. Саме тому, Голодомор треба кожному українцю признати і прийняти, пройти через цей страшний біль, зрозуміти, що ми це пережили і вижили і, відповідно, стали сильнішими.
Інна Кукуленко-Лук’янець, доцент ЧНУ, доктор психологічних наук
* Допис у «Фейсбуці».
реклама
Коментарі
А чого Ви хочете від новини? Вас повідомили про подію, та питання, що на ній обговорювалися. Цікавитеся - читайте повний текст доповідей.
"Інститут суспільних наук проводив дослідження з родинами, чиї предки пережили Голодомор і з тими, котрих він не торкнувся. Згідно з оприлюдненими даними, 63% сімей, нащадки котрих вижили після Голодомору відчувають відчуження від України, мають прихований несвідомий страх і прояви українофобства. Серед людей, в родинах котрих не постраждали від Голодомору, такі тенденції мають лише 7%." Це путлерівській шавці - не посилання?
А що стосується пенсій - то звідки їм взятись, коли 40% працюючих і копійки не платять в ПФ, а ще 30% - платять з мінімалки, все, що більше - отримують в конвертах? До речі, до відома оленів з тундри, що тут патякають. Мінімальна пенсія в Україні призначається тим, хто не сплачував пенсійні внески, та не має страхового стажу. А на комуналку малозабезпечені отримують субсидії.
Стрічка RSS коментарів цього запису