Це Сільвер, герцог Бабах-Тарамський. Два тижні тому він разом з #БусяБусеняБусоль і #КасяКажеМі був евакуйований в безпечне місце - до мого свекора, у приватний будинок на Черкащині.
Чотири роки тому Сіля сильно хворів. І запам'ятав, що переноска зазвичай означає поїздку до клініки, на уколи і болючі процедури. Тому в переноску його запихували втрьох. Саджання у переноску - взагалі єдина ситуація, коли Сіля, це втілення лагідності, чинив опір. Поїздки до клініки були таким стресом для нього, що я навчилася ставити крапельниці вдома, і скоро він так звик до них, що побачивши в моїх руках штатив, сам застрибував у крісло і підставляв потрібне місце, і потім спокійно лежав під крапельницею стільки, скільки було треба. Він абсолютно довіряє мені і знає, що все, що я роблю - роблю в його інтересах.
Агресію, і шалену, Сіля завжди проявляв тільки до чужих котів. У мене, мого чоловіка, батьків він не злазив з рук, вилизував обличчя, і місця собі не знаходив, коли хтось із нас надовго їхав - нюхав його речі і скиглив.
Перед від'їздом Сіля щось відчув. Взагалі перестав відходити від моїх батьків, ходив за ними, як прив'язаний, лизав руки, хапав за ноги, нявчав і благав його не віддавати. Віддали з важким серцем, бо не було іншого виходу.
А Сіля в чужому для нього домі відмовився їсти. Як тільки свекор заходив до хати, Сіля спочатку ховався, а потім стрибав йому на плечі і намагався роздерти горлянку. Він реально вважає, що потрапив у полон. З хати його не випускають, бо одразу втече.
Два тижні Сіля нічого не їв. В мене просто серце розривалося, але що поробиш - війна. І от учора добра сусідка вмовила його нарешті поїсти. Відлягло. На свекора він, як і раніше, гарчить, погладити себе не дозволяє.
Яка різниця, казали зрадники. Житимете як жили, тільки податки платитимете в іншу казну.
Кіт - розуміє. Для кота є різниця.
Олена Білозерська, українська журналістка,
блогерка та громадська діячка, офіцер Збройних Сил України
*допис з «Фейсбуку»
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису