Історичний досвід мобілізації суспільства для вирішення спільних завдань та допущені при цьому помилки дедалі частіше потрапляють до центру уваги істориків, наголошувалося під час нещодавнього засідання дискусійного клубу Черкаського національного університету «Культурно-освітня та конфесійна політика Богдана Хмельницького».

Фото Степана Вінярського

Фото Степана Вінярського


Одним із центральних відрізків української історії є Хмельниччина – визвольна війна, яку ще називають національною революцією.

– Ми часто чуємо, що Хмельниччина проходила під гаслами боротьби за православну («руську») віру. Але ми не розуміємо суті цих гасел, тих схем, ідеологічних моделей, які тоді існували. Що вкладалося у згадані гасла? – поставив проблемне питання професор кафедри історії та етнології України Віталій Масненко. – Як мислилася боротьба «за православну віру»? Чи передбачала вона витіснення з козацької держави представників інших вір? Чи все-таки була інша модель, яка працювала на об’єднання суспільства?

Віталій Васильович зазначив, що уявлення про православну Русь-Україну було не цілком одномірним. Крім «православної Русі», була ще «уніатська Русь», «протестантська Русь» і навіть «католицька Русь». Так, визначний український історик В’ячеслав Липинський в одній із своїх праць наводить приклади того, як присягу на вірність Хмельницькому приносила католицька шляхта, і гетьман цю присягу приймав. Цікаво й те, що в Україні в ті часи православні отримувати освіту не тільки у православних, а й у католицьких та протестантських навчальних закладах. Сам Хмельницький навчався в католицькій Львівській єзуїтській академії.

– Історія – дуже складна річ, і до неї неможливо підходити спрощено, – підсумував професор Масненко.

Про риси терпимості, толерантності, які проходять крізь усю історію українського народу й проявилися, зокрема, й у часи Хмельницького, розповів професор Юрій Присяжнюк.

– Деякі ознаки толерантності настільки глибоко сидять у нашому народі, що інколи навіть негативно впливають на наше життя, – зазначив Юрій Петрович. – Наприклад, останні 350 років ми настільки «толерантні» до московських правителів, що вони вже воюють нашу землю. Я не кажу, що не потрібно бути толерантним, але оцю нашу «ментальну мапу» необхідно проаналізувати.

Водночас професор Присяжнюк закликав більш глибоко досліджувати досвід побудови козацької держави, яка звільнила більшість населення України як від національного і релігійного, а й від соціального гноблення.

– Це була настільки широка, вдала програма (хоча йшла війна!), що ми її сьогодні називаємо національною революцією, – наголосив Юрій Петрович.

Завідувач кафедри історії та етнології України Оксана Драч зауважила, що розв’язання багатьох проблемних історичних питань, які наука нині ставить у порядок денний, стане завданням майбутніх істориків, нинішніх студентів.

– Сторінки історії України, на жаль, довго фальшувалися. І склалося так, що історична наука була в лещатах політики, – зазначив проректор з наукової та інноваційної діяльності ЧНУ Сергій Корновенко. – Настав період, коли ми можемо говорити про історію України без фальші.

реклама

Коментарі  

 
+2 #1 1 22.05.2015 00:10
Досвід простий,в Україні ніколи не було царів,були гетьмани,громад а їх ставила і міняла по мірі сприйняття їх керування.Вєче-вердікт-крапка.Ми маємо право на децентралізацію при умові що стількито підписів,вічє і перевибори,тоді коли громада скаже,а не як записано,раз на пять років,зажруться .Децентралізація закінчиться місцевими революціями або удєльними князівствами при написаних Гройсманом змінах.Влада належить народу і народ має вирішувати як часто міняти владу,місцеві референдуми по місцевим питанням ось що треба.
Цитувати | Поскаржитись на коментар
 

Додати коментар

Звертаємо Вашу увагу, що "Прочерк" - це майданчик коректних дискусій!

Цікаві новини звідусіль

реклама Делікат

bigmir)net TOP 100