42-річного Олександра Радуцького в Черкасах знають як депутата міської ради та директора КП «Дирекція парків». Пройшовши до міської ради від Соціалістичної партії, він увійшов до групи екс-мера Черкас Сергія Одарича «Вільні демократи». Втім у 2012 він покинув команду Одарича та став одним із тих, хто в міськраді створив нову депутатську групу «Черкащани».

   

Пробувши два роки депутатом міської ради, Олександр Романович вирішив минулого року спробувати свої сили в боротьбі за мандат народного депутата. Однак на 195-му окрузі відвоювати електорат йому не вдалося. Тепер же він балотується по черкаському 194-му округу.

Олександр Радуцький живе в Черкасах від народження, тож і в агітаційних роликах звучить заклик голосувати за «свого». «Прочерк» поспілкувався з Олександром Романовичем про його плани у Верховній Раді, роботу в «Дирекції парків», а також конфлікт з відстороненим міським головою Сергієм Одаричем і почесним президентом «Азоту» Валентиною Жуковською.

«На виборах я йтиму до кінця»

– Олександре Романовичу, часом вам закидають те, що ви є технічним кандидатом. Зокрема, кілька разів екс-мер Черкас Сергій Одарич казав, що ви – кандидат, створений «Азотом».

– Я не вважаю себе технічним кандидатом незалежно від того, хто що каже. Можливо, ті люди, які були колись самі технічними кандидатами, тепер звинувачують у цьому інших. Нехай вони, насамперед, дивляться на себе. Кожна людина має право на вибір. Я його зробив уже вдруге поспіль.

– Чому минулого року ви балотувалися по 195-му ВО, а цього року вирішили спробувати свої сили по 194-му?

– Не балотуватися по 194-му округу минулого року – це було прохання Сергія Одарича. Він тоді мене попросив: «Будь ласка, ти потренуйся, піди по 195-му. Що треба, я буду інформативно допомагати. Але ж ти знаєш, що по 194-му ми будемо підтримувати Валентину Жуковську, тому не треба, щоб ви були на одному полі. Тебе тут знають як керівника комунального підприємства, тому ти будеш заважати». Коли він стверджував такі речі, я був здивований.

Чому зараз йду по 194-му округу, а не, наприклад, по 197-му? Бо це – місто Черкаси, усі знають, що Радуцький – депутат міської ради, директор КП «Дирекція парків».

– Чи розглядаєте ви варіант зняття своєї кандидатури з виборчих перегонів на чиюсь користь?

– Ні! Я буду йти до кінця. Ні за які гроші знімати свою кандидатуру не буду. До речі, коли балотувався по 195-му округу, то пропонували знятися, бути технічним кандидатом за доволі великі кошти. Однак я сказав, що не хочу йти врозріз із власною совістю. Для мене головне в житті – жити в комфорті з собою.

– Ще не пропонували зняти свою кандидатуру по 194-му ВО на чию-небудь користь?

– Я думаю, що таких пропозицій навіть не буде. Вже всі зрозуміли, що якщо я кажу: «Ні!», то це ні.

– Вам не здається, що один із кандидатів у нардепи – Андрій Свинаренко – будує свою передвиборну кампанію на вас? Зокрема, він постійно згадує, що ви разом вчилися, товаришуєте тощо…

– До того, як він приїхав балотуватися, я бачив його востаннє років тридцять тому. В дитинстві ми справді разом грали у футбол. Це все, що мене зв’язує з Андрієм Свинаренком. Ми навіть у школі разом не вчилися.

– Кого вважаєте найсерйознішими конкурентами на окрузі?

– Булатецького Миколу Івановича. Саме тому, що його підтримує бренд об’єднаної опозиції, який дуже люблять у Центральній Україні. Якби ми обидва були самовисуванцями, я б не вважав його конкурентом.

Що стосується Поплавського, то він мені взагалі нагадує «чорта з табакерки». Він вискочив – гроші на «Фрезеніус» знайшли, ліфти запрацювали… Але не варто забувати те, що до цього два тижні ліфти стояли і їх не включали, бо чекали, коли приїде Поплавський… Ну скажіть, де ліфти, а де Поплавський? Кожна людина має займатися справами, які в неї гарно виходять. У нього гарно вдається готування страв і менеджмент.

– Ваші опоненти, намагаючись вас дискредитувати, згадують час від часу про кримінальні справи. Чи справді є вони?

– Дійсно, я служив у прикордонних військах у 1989-1991 роках на кордоні з Афганістаном. Йшов я з Радянського Союзу, а в 91-му повернувся в Україну. Ситуація на той час була некерована, незрозуміла… Ніхто не розумів, як діяти. Повний хаос. Поступово ця ситуація відображалася на кожній людині. Коли мене про це питають, я завжди кажу: я нікого не вбивав, нічого не забирав, не займався торгівлею зброї чи наркотиків.

Це були особисті стосунки між хлопцями. Перша справа – побився за дівчину. Ну, так сталося… На той час у мене не було батьків, які б могли б «відмазати». На той час молоді люди поділялася на тих, хто мав гроші і можливість «відмазатися», і на тих, які могли побитися і опісля опинялися в міліції за хуліганство. Мені тоді було 22 роки.

Майже через півроку трапилася ситуація, що я на дорозі посварився з ДАІшником, побилися з ним. Він тоді дістав табельну зброю, прострелив ногу мені. Я навіть у лікарні лежав. До речі, зараз ми з цією людиною дуже дружимо (посміхається). Він уже на пенсії. Але я нікого не засуджую, бо він був при виконанні, я – молодий…

Судимості погашені ще 15 років тому. В місцях позбавлення волі я ніколи не був. Було умовно два роки. Я був удома, жив звичайним життям. Єдине – раз на місяць відмічався у міліції, що працюю.

«Позов проти «Черкасиводоканалу» – це намагання повернути частину коштів, вкладених, поки Жуковська тут командувала»

– Коли ви дізналася, що одна зі ймовірних кандидатів у народні депутати Валентина Жуковська передумала балотуватися, зраділи?

– Я був упевнений, що Жуковська не буде йти на вибори, коли вона почала лаяти депутатів міської ради, вдаючи опозиціонерку. Водночас жодного разу вона не погодилася на пропозицію сісти за круглий стіл і обговорити тему тролейбусів. Після того, як ПАТ «Азот» виставив претензію КП «Черкасиводоканал» за борги, я остаточно переконався, що вона не буде йти в нардепи. Взагалі треба вирівнювати цю ситуацію. Добре, що суд вже ухвалив зустрічний позов «Черкасиводоканалу». Це як свого часу було з «СУБами». Зараз ми вже примусили приватні структури робити якісні ремонти. Ситуація з «Азотом» теж вирівняється, я впевнений.

– Судовий позов «Азоту» – це помста черкащанам за те, що минулого року Жуковську не обрали нардепом?

– У команді Жуковської розповідають, що допомогли місту Черкаси. Мовляв, ПК «Дружба народів» відремонтували… Але ж це їхнє майно! Це як ремонт власної квартири. Або коли вони кажуть, що купили тролейбуси. Хто їх просив? Якщо ви такі благодійники – віддайте їх людям.

Позов проти «Черкасиводоканалу» – це намагання хоч якось повернути частину коштів, які вони вклали, поки тут намагалася командувати пані Жуковська.

– Після того, як Валентина Жуковська таки вирішила не балотуватися в нардепи, ви якось перероблювали концепцію своєї піар-кампанії?

– Я до Жуковської взагалі ніколи не прив’язувався. Порушуючи питання «Черкасиводоканалу» та «Азоту», ще навіть ніхто не знав, коли будуть перевибори. Я займався проблемою «Черкасиводоканалу», щоб його не приватизували.

А моя концепція виборів полягає в тому, щоб донести людям, що я зробив як депутат у себе на окрузі та як директор комунального підприємства.

– Ви – депутат міської ради, обраний по мажоритарній системі. Як працюєте на окрузі?

– Два рази на рік я роблю звіт перед жителями мікрорайону. Весною я збираю їхні прохання і створюю такий собі План соціально-економічного розвитку мікрорайону. Натомість у кінці року я звітую про те, як вже все зроблено. Це і санітарна обрізка дерев, освітлення, встановлення дитячих майданчиків, капітальний ремонт садочків.

Мені приємно, що завдяки моїй наполегливості в червні ми заклали кошти на добудову ЗОШ № 18. Зокрема, там буде зал, аналогів якого немає в Черкасах. Він пристосований для того, щоб там проводилися змагання європейського рівня майже всіх видів ігрового спорту. Там буде і клас кулінарії, і два слюсарні зали, і клас танцю, і сучасна бібліотека… Ми планували ввести в експлуатацію добудову школи вже наприкінці цього року, але велика проблема – це затримка коштів Держказначейством. Вже наступного року ЗОШ № 18 матиме свій спортивний зал.

«Черкаси мають стати європейським туристичним містом»

– Вже обдумували перші кроки у Верховній Раді, якщо станете нардепом?

– Насамперед я буду займатися страховою медициною на державному рівні. Коли бував за кордоном, неодноразово цікавився цим питанням. Я впевнений, що Україна теж до цього дійде, просто цим ніхто не займається. Їм вигідно мати лікарні, де утримуються з державного бюджету за копійки лікарі, і при цьому всі відкрито кажуть, що поки в кишеню лікаря скількись гривень не покладеш, ніхто тебе лікувати не буде.

Крім того, я вважаю серйозною проблемою захист майнових прав дітей. Свого часу сім’ї почали брати кредити на квартири, але коли прийшла криза, то така можливість зникла. Через неспроможність сплачувати кредити, банки почали забирати квартири. Але ж там проживають діти. У цій ситуації вони залишаються без житла. Ми вже разом із відділом соціальної політики житлових найм по захисту дітей підготували проект рішення, на телебаченні порушували це питання. Уже навіть на сесії міськради ухвалили положення, як дітям поводитися з ДВС, з банком, тобто такий собі путівник. Але там є ще багато незручностей, які слід вирішувати у Верховній Раді.

Також я вважаю, що слід лобіювати питання, щоб місцеві податки залишалися в місті. Вони не повинні йти в державу. Те, що ми заробляємо тут, має тут і витрачатися.

– Серед пунктів вашої передвиборної кампанії – зробити Черкаси європейським туристичним містом. Як цього досягти?

– У Черкасах є родзинка, її просто треба довести до ладу. Це – Дніпро. Потрібно просто прибрати пляжі. Щоб наші сусіди з Вінниці, Чернігова, Кіровограда їхали не в Крим, а приїжджали до нас. Я вважаю, що в нас природа значно багатша, ніж у Криму.

– Скільки на це треба коштів?

– Звичайно, краса потребує коштів. Для початку треба купити машину, яка б чистила пісок. Це надасть можливість далі проводити фестиваль піщаних скульптур. Це дуже красиво! Далі треба «підтягти» інфраструктуру: кафе, ресторани тощо. Ще дуже важливо – вільний доступ до пляжу. Так, у це треба вкладати кошти, але потім це стане вигідним, бо туристи залишатимуть кошти в Черкасах.

– Чому, на вашу думку, зараз цим ніхто не займається?

– Просто треба, щоб був обраний пріоритет. Два роки тому депутати ухвалили рішення працювати над покращенням асфальтного покриття. Думаю, закінчимо з дорогами, почнемо роботу над пляжами.

«Хочу, щоб донька була юристом»

– Сім’я у прагненнях бути народним обранцем підтримує?

– Дружина – ні. Мотивує тим, що й так рідко бачимося. Я їй обіцяю, що буду робити все, щоб бути разом більше. Звичайно, доводитиметься їздити в Київ на засідання Верховної Ради, комісій, але я буду намагатися балансувати.

– Не думали над переїздом до Києва?

– Не хочу переїжджати. Мені подобаються Черкаси. Я люблю своє місто. Тут виросли мої батьки, виріс я і ростуть мої діти.

– Ви б хотіли, щоб ваші діти займалися політикою?

– Всі кажуть, що політика – брудна справа. Тією політикою, яка є зараз, я б не хотів, щоб вони займалися. Однак якщо політика зроблена на добрих справах, то в цьому немає нічого поганого. Зокрема, коли людина має здібності лідера.

Політика стала брудною, коли люди почали одне одного використовувати, зраджувати друзів, вимірювати їх на суму коштів… Сама по собі політика – це розвиток, існування держави, де живуть люди. Ми ж усі хочемо гарно жити: їздити на гарних авто по якісних дорогах, купувати дешеві товари… Над реалізацією цього мають працювати політики, це і є їхнє завдання.

– А взагалі діти мають схильність до політики?

– Донька допомагає навіть татові на виборах. Створила «ВКонтакті» групу, запрошує людей, виставляє відеоролики… Телефонують вже люди, просять мій номер, хочуть працювати членами комісій… Взагалі хочу, щоб вона була юристом, уміла захищати свої права.

«Вважаю себе локомотивом, який підштовхнув до того, що Сергій Одарич був відправлений у відставку»

– Свого часу ви були людиною з команди екс-мера Черкас Сергія Одарича. Чому ви з неї пішли?

– У колі своїх людей Сергій Одарич називав мене другом. Він неодноразово про це заявляв, навіть одного разу під час сесії міської ради. Однак згодом я побачив рису характеру, з якою не зміг змиритися, – це подвійні стандарти.

Коли він примушував мене в своєму кабінеті в присутності робітників міськвиконкому підписати договір-суперфіцію на забудову ресторану на 6 тис. кв. метрів, я сказав: «Я такого робити не буду. Не для цього я пішов на цю посаду». З того часу в нас зіпсувалися стосунки. Він, напевно, взяв якісь зобов’язання перед людьми, яким пообіцяв, що вони там побудуються. З того часу я зрозумів, що поняття друг і партнер для нього – це синоніми.

– Після вашої сварки Сергій Одарич заявляв у ЗМІ, що ви ніколи не були друзями, а лише «попутниками»…

– Ось це і є прикладом подвійних стандартів.

– Через вихід із «Вільних демократів» не вважаєте себе зрадником?

– Попри складні стосунки з екс-мером, Одарич ніколи мене не називав зрадником. По-перше, це було моє рішення – вийти з групи. Це була команда, яка робила все, щоб підіграти волі однієї людини. Коли ми збиралися командою, кожен казав свою думку, а потім вставав Одарич, казав: «Молодці, побалакали, але ми зробимо так…» Всі нахиляли голови і робили так, як казав Сергій Одарич. Мені було неприємно вже тоді.

Я заніс у відділ ради заяву про вихід з депутатської групи «Вільні демократи». Ввечері Одарич зібрав групу. Там йому поставили питання: «Навіщо ми виключаємо людину, яка вже написала заяву?» А він каже: «Нам треба зробили такий політичний крок». І лише місяць тому я дізнався, що коли Одарич поставив питання щодо виключення мене з групи, то звинувачував у тому, що я «хотів створити у фракції корупційні схеми щодо земельних ділянок». Тоді депутат міської ради Ольга Швець сказала, що це – неправда і попросила змінити формулювання. Без моєї присутності Одарич так і не набрав більшості голосів за своє формулювання про моє виключення «за корупцію». Тоді всі проголосували за пропозицію Ольги Швець.

Зрозумівши, що через депутатську групу своє формулювання він проштовхнути не зможе, сказав усе це вже від свого імені в ефірі ТРК «ВІККА». Після цього я написав листа в Національну комісію, щоб мені дали ефірного часу для спростування, що я власне і зробив.

Після цього я зрозумів, що Сергій Одарич мене зрадив. Я йшов поруч з ним, ніколи не висловлював публічно якісь речі, які були б неправдою по відношенню до нього. А він пішов і зробив на мене наклеп. Тоді я сказав: «Я тепер покажу, Сергію Олеговичу, хто корупціонер».

– То це через помсту ви його почали критикувати?

– У мене була образа, що він мене зрадив, але зараз я вже відпустив цю ситуацію. Я досліджував документи і виступав через корупційні дії його підлеглих. Бачу в цьому лише позитив, бо, сподіваюся, тепер такі випадки повторюватися не будуть.

Я вийшов з депутатської групи в кінці жовтня і почав виступати з критикою. Всі мої знайомі казали, що я – самогубець, і радили заспокоїтися і займатися парками. Я тоді сказав, що не хочу миритися з тим, що я бачу. Я вважаю себе локомотивом, який підштовхнув до того, що 24 квітня Сергій Одарич був відправлений у відставку.

«Робота в «Дирекції парків» дає мені натхнення»

– Чим для вас є робота в «Дирекції парків» – заробляння коштів, статус чи робота для душі?

– У 2007 році, коли було створене КП «Дирекція парків», мені коли запропонували очолити це підприємство, я не розумів, що це таке. Тоді я займався бізнесом і був дуже далеким від цієї господарської діяльності.

Але вже згодом ця робота принесла мені душевний спокій, бо це робота на природі, постійне спілкування з дітьми, проведення фестивалів… Я буду невідвертий, якщо не скажу, що дуже багато роботи і допомоги щодо відновлення парків і скверів – це була ініціатива Сергія Одарича. Я всім про це кажу, не соромлячись: саме він мене навчив працювати. Однак після шести років роботи в «Дирекції парків» я зрозумів, що це було не його натхнення, а вибрана стратегія, що насамперед можна зробити яскравого, щоб черкащани на це звернули увагу. Навіть у цих речах я прослідковую цинізм, бо коли ти йдеш до людей, то не треба думати, що ти з цього будеш мати.

Робота в «Дирекції парків» познайомила мене з великою кількістю людей. Мені було приємно чути слова вдячності, коли я йду по парку, йде сім’я, яку я не знаю, але яка дякує за нові лавочки, освітлення. Таке позитивне сприйняття містян дає мені натхнення на те, щоб і далі розвивати парки і сквери в Черкасах.

– Як часто в парках буваєте?

– Кожен ранок на роботі я збираю нараду. Крім того, в понеділок ми розписуємо роботу на тиждень. У мене за кожним парком і сквером закріплені працівники – майстри парків.

Зараз на балансі в нас близько 150 га парків і скверів. Коли ми починали, їх було всього 23. Якщо ми створюємо нові парки і сквери, то я вбачаю, що до мене є довіра як до керівника комунального підприємства.

– Можна прожити на зарплату директора комунального підприємства, не маючи додаткового бізнесу?

– На руки я отримую зарплату близько 5 тис. грн. Але я не є державним службовцем, тож можу паралельно займатися підприємницькою діяльністю. Цієї зарплати, якщо і жінка працює в сім’ї, достатньо для того, щоб вистачало на їжу та квартплату.

А загалом щодо коштів, то їх ніколи не буває забагато. Пам’ятаю, як у 1990-ті роки лише починав займатися підприємницькою діяльністю. Я вважав, що мені тоді треба в місяць заробляти, як мінімум, 100 доларів. Коли я почав заробляти 100, то зрозумів, що треба 500… Людина завжди розвивається, якщо цього хоче.

– Якщо будете нардепом, яка доля «Дирекції парків»?

– У мене є заступник, якого я вже навчив працювати з Програмою соціально-економічного розвитку, бюджетом… Головне – він принциповий. Для мене важливо, щоб він ні під яким соусом не підписував рішення про забудову скверів і парків ресторанами.

«На Майдані відчуваю піднесення»

– Минулого тижня ви ініціювали сесію Черкаської міської ради, на якій мали розглядати звернення до Президента щодо підтримки підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. В останній момент кілька депутатів відкликали голоси. Як ви вважаєте, чому?

– Ситуація щодо ЄС – це думка кожної людини. Особисто я переконаний, що ми справді маємо йти в Європу, щоправда для цього треба зробити певні економічні кроки. Це питання складне, але слід ухвалювати ці рішення, щоб підприємства переходили на нові стандарти. Просто влада зробила помилку, заколотивши громаду словами про те, що Україна йде в ЄС, а потім починати гратися то з Путіним, то Європарламентом…

– Чому курс влади в останній момент так категорично змінився, на вашу думку?

– Я вважаю, що повпливала думка уряду Росії. В нас у парламенті є багато олігархів, які працюють напряму з Росією.

– Минулими вихідними ви були на Майдані Незалежності. Які враження лишилися?

– Так, цими вихідними я справді разом з друзями був на Майдані. Мені здається, що навіть лідери опозиції не очікували, що прийде стільки людей після того, що трапилося в ніч з 29 на 30 листопада. Коли ми йшли колоною, то Михайлівська площа вже не вміщувала всіх, тож ми пішли на Майдан. Приємно, що ніяких провокацій на Майдані не було. Всі люди посміхалися, раділи. Дуже позитивний настрій.

Думаю, цього тижня знову поїду в Київ. Коли їду на Майдан, відчуваю якесь піднесення. 

передвиборна агітація

реклама