«Куриця не птиця, Польща – то не «заграниця», - так черкащанин В’ячеслав Дуплій жартома говорить про країну, в якій уже близько двох років живе та працює.
Ресторан у центрі Варшави під яскравою різнокольоровою вивіскою «Берек» незвичайний – його особливістю є ізраїльська кухня. Відвідують його здебільшого заможні люди. На вході до ресторану гостей зустрічає поважний поляк, однак україномовні відвідувачі дефіциту спілкування там не мають – серед офіціантів і працівників кухні чимало українців.
- Заробіток – основна причина для всіх, хто приїздить сюди з України, - не приховує В’ячеслав.
Для 28-річного черкащанина робочим місцем в ресторані є кухня. Хоча в Черкасах вчився зовсім іншої професії – закінчував Черкаський державний технологічний університет за спеціальністю «програміст».
- Ще перед вступом у ЧДТУ хотів учитись на кухара. Але тоді потрібно було їхати в інше місто – зайві витрати. Та і в ЧДТУ говорили, що це затребувана професія, але душа все одно лежала до кулінарії.
В’ячеслав говорить, поїхав шукати кращої долі, бо не був задоволений своїм матеріальним становищем в Україні. По приїзду в Польщу змінив чимало місць роботи: працівник складу, доставщик піци, охоронець ресторану, бармен, будівник. До того ж, поїздка до Варшави – це не перший досвід хлопця за кордоном. Перед цим працював у Бельгії та Німеччині.
У Варшаві ж, попри те що доводиться працювати по 16 годин на добу, черкащанина все влаштовує. Стверджує, таких грошей в Україні не заробиш.
- На цю зарплату, яку отримую тут, можу хоч щось собі дозволити. До того ж у Варшаві простіше із навчанням. Є безкоштовні навчальні програми, пільги для студентів на проїзд, у кіно, в музеї… - говорить В’ячеслав.
У Варшаві хлопець знімає кімнату. Зізнається, ціни на житло в столиці Польщі «кусаються». Так, однокімнатну квартиру можна зняти за 1 300 -1 500 злотих. При цьому зарплатня українських заробітчан в середньому стартує від 3 000 злотих для тих, хто працює на будівництві. Зарплата працівників ресторану – більша.
За два роки перебування у Польщі, В’ячеслав навідувався в Україну лише одного разу, але регулярно спілкується з черкащанами. Від них найчастіше чує одне питання:
- Всі цікавляться як сюди переїхати. З таким рівнем життя в Україні, все більше людей будуть виїжджати за кордон, це лише питання часу, - прогнозує хлопець. – Хоча українців у Варшаві вже і так багато.
Дехто із приїжджих українців, як розповідає черкащанин, не гребують і не зовсім законним заробітком. Такі умільці пропонують своїм же землякам роботу і житло з метою наживи. Беруть приблизно 100 доларів, але не завжди дають те, що обіцяють.
З розумінням мови проблем у В’ячеслава не виникало. До того ж поляки вже звикли до українців. Але бувають нюанси.
- Інколи буває, що дехто просто відмовляється тебе розуміти, бувають такі люди. Але більшість нормально ставиться і розуміє.
Особливості нової для себе професії В’ячеслав освоював уже під час роботи. Говорить, із часом до всього звикаєш і всьому вчишся. За цей час він попрацював у різних ресторанах, освоїв хорватську, італійську, польську кухню і тепер має пропозиції від інших ресторанів.
Попри всі переваги, у такому заробітчанстві молодий черкащанин бачить і мінуси.
- Дуже складно завести родину з вічними поїздками і заробітками. Завжди думаєш, куди краще поїхати, де краще влаштуватись…, - скаржиться хлопець.
Та за його словами, жити у Варшаві з родиною цілком можна, навіть не маючи свого житла. Але власного майбутнього у польській столиці молодик не бачить.
- Є багато цікавих, привабливих країн, куди ще хотілося б поїхати. Поки що не планую десь залишатись на довгий період.
За збігом обставин, колегою по кухні у В’ячеслава також є черкащанка Ольга Солод. Родом вона із Івано-Франківщини, але вийшла заміж і живе з родиною у селі Михайлівка Кам’янського району.
У Варшаві вона теж уже другий рік. У ресторані працює 6 днів на тиждень по 16 годин. Коли виходить з роботи – пританцьовує, а як говорить про трьох дочок і чоловіка – витирає сльози, бо дуже сумує.
Для пані Ольги, як і для В’ячеслава, поїздка до Варшави стала своєрідним продовженням закордонних заробіток. Перший подібний досвід жінка оцінює як невдалий. Тоді вона з групою українців поїхала до Фінляндії збирати чорниці. Чотири дні в дорозі та витрачені 650 євро зійшли нанівець, адже Фінляндія того року зустріла амбіційних заробітчан неврожаєм тієї ж таки чорниці.
Групі українців вдалось лише «відбити» витрачені кошти, однак заробити вони так і не змогли. Тоді черкащанка вирішила пошукати долі у Варшаві, де живе її сестра. Діставались польської столиці теж не без труднощів: розрядився навігатор і телефони, дорогу питали у місцевих поляків як могли. Та зараз Ольга це пригадує як одну із пригод свого життя.
Одна із пам'яток Варшави - будинок культури
Інша пригода – пошук роботи у європейській столиці:
- Я ходила містом, заходила в різні заклади, питала про будь-яку роботу. Цього не треба ніколи соромитись. І в цьому ресторані, де зараз працюю, мені сказали: «зараз роботи нема, але якщо пані залишить свій номер телефону, то ми перетелефонуємо». Я залишила номер і пішла далі. Цього ж вечора мені зателефонували і запропонували вийти на роботу. Спочатку мила посуд, а пізніше з’явилось місце на кухні і я перейшла туди, - розповідає Ольга.
Черкащанка не приховує, заробітну плату отримує достойну навіть за польськими мірками.
- Цей ресторан в десятці кращих у Варшаві, тому заробітна плата тут гарна: 15 злотих на годину. За місяць виходить заробити близько 5 тисяч злотих. При цьому за хостел, в якому живу, плачу 400 злотих на місяць, ще 100 злотих коштує проїзний на всі види транспорту.
Та робочий графік черкащанки досить жорсткий: працює вона 16 годин на добу, 6 днів поспіль. Потім – два вихідних.
Ольга зізнається, інколи буває важко до сліз і опускаються руки, та здаватись навіть не думає. Крім того, ділиться секретом, як сподобатись полякам.
- Потрібно посміхатись. Як би тобі важко не було, фізично чи морально, навіть якщо сльози на очах, ти їм посміхаєшся – вони тебе люблять. Буває відпрацюю шостий день по 16 годин, виходжу з роботи та ще й пританцьовую. Всі дивуються: звідки в тебе стільки сил? А як інакше, треба шукати собі якусь розраду.
Вулиця в центрі Варшави
Однак, поляки люблять українців не тільки за танці та посмішки, а також за працьовитість, що і відрізняє їх від корінних жителів.
- Вся справа в мотивації, - запевняє Ольга. – Просто українці приїздять з конкретною метою – заробити гроші. Поляки стільки не працюватимуть як українці, тому наших і беруть з радістю на роботу. Через це деякі поляки сердяться на українців.
Та дехто таки не зважується їхати за кордон через свої страхи. Ольга говорить: боятись нема чого, але й очікувати, що Польща зустріне з відкритими обіймами теж не варто.
- Не буде такого, що ти приїдеш і все відразу матимеш. Тут дуже складно, тяжко доводиться шукати роботу, ще тяжче – працювати. Якось на вулиці зустріла українку, яка вже зневірена, що не може знайти роботу, плакала прямо серед міста. Я підійшла, підтримала її. Сказала, що не можна опускати рук, потрібно боротись, пробувати і все обов’язково вийде. Не сьогодні, так завтра. Але потрібно конкретно знати, заради чого ти приїздиш. Інколи буває, що чоловіки приїжджають, стикаються зі складнощами і починають пити. То навіщо тоді взагалі кудись їхати?
При цьому черкащанка відзначає, українці в Польщі стають більш байдужими до інших, думають лише про те, як якомога швидше і більше заробити. Неоднозначним, за словами Ольги, є і сприйняття заробітчан в Україні.
- Люди в Україні вважають, що нам тут все легко дається. Мовляв: та вона приїхала з-за кордону, заробила, грошей багато має… Але якою працею ці гроші зароблені, людей не цікавить.
Попри те, що Ольга вже другий рік працює у Варшаві, домівкою для неї залишається Черкащина. А причиною того, що чимало українців дедалі частіше задумуються про те, аби виїхати за кордон, черкащанка бачить виключно владу. У те, що найближчим часом ситуація в Україні якимось чином зміниться, вона майже не вірить.
- Не думаю, що найближчим часом може щось змінитись. Змін можна буде чекати тільки тоді, коли у Верховній Раді не буде жодного з тих, хто там зараз є. Попідвищували тарифи, ціни просто жахливі на все. Як людям жити? Що вони собі думають?
Та попри це, зізнається Ольга, з часом все більше хочеться повернутись до рідної домівки, до чоловіка, до трьох донечок – Ані, Каті та Анастасії. Саме вони і надихають жінку на тяжку працю:
- Приємно, коли приїздиш додому, можеш одне купити, інше… Зробити ремонт в домі. Чоловік усе життя по заробіткам їздив, не бачив як дітки зростають. Тепер, щоб він хоч трохи відпочив, я працюю.
Фото коханих чоловіка і донечок Ольга завжди носить із собою
На навчання своїх трьох донечок Ольга мріє відправити саме до Польщі, хоча свого майбутнього у сусідній країні не бачить.
Незабаром Ольга збирається приїхати на Черкащину до своїх рідних вперше за останні три місяці. Якраз – на День народження свого чоловіка. А потім знову відправиться працювати.
Матеріал підготовлено за підтримки Інституту розвитку
регіональної преси в Україні та Eastbook Media School
рекламаЦікаві новини звідусіль
Коментарі
Користуєшся дурацькими штампами, ватан!!! Цьому хлопцеві їхати з Черкас у Варшаву було не набагато далі, аніж, скажімо, у Харків - то що з того, що він вибрав більш високооплачуван е місце - повара у ресторані європейської столиці?
Сучасний світ надзвичайно тісний. Ті самі поляки їздять на заробітки у Німеччину й Італію. У росіян дуже популярні заробітки у Монголії - там добре платять.
А хтось і зі США їздить з "Американським корпусом миру" по всьому світу - у ті ж Черкаси або в занюханий Тамбов.
Ти просто мислиш ще совковими категоріями, "депутат" самозванний.
А у цього хлопця точно все добре буде!
Стрічка RSS коментарів цього запису