Після силових зіткнень у Києві останніх днів, та і до цього, влада намагається нав’язати громадськості образ «майданівця» як такого собі розбишаку: наглого, безкультурного, якого можна і треба лупцювати кийками, саджати в буцегарні роздягати догола і стріляти у спину вслід чи травити своїми «тітушками» тощо.
Що собою являють загони самооборони Євромайдану мені довелось побачити наяву: просто напросився в охоронну службу і був з «ударівцями», із ще п’яти такими ж як я, відправлений із Черкас до Києва. По прибуттю, попили чаю, пройшли інструктаж, який провела спершу координатор від обласного «Удару» Тетяна Богомол (до речі – старожил київського Майдану). Вона поінформувала на що і на кого звертати увагу, з акцентом на те, щоб не пропускати випивох, а також «…ні в якому разі нікого не бити». Пізніше ще був загальномобілізаційний інструктаж всіх «ударівців» Майдану.
Інструктаж «ударівської» самооборони Майдану. Група Черкаських охоронців на чолі із координатором Тетяною Богомол
Зрештою нашій групі випало замінити хлопців-охоронців барикад на Хрещатику, що в напрямку Українського Дому. Впродовж доби нас мали замінювати через кожні чотири години, забезпечивши на час відпочинку відповідним пропуском і спальним місцем на підлозі коридору 4-го поверху Будинку Профспілок. Притому ані захисних шоломів, ані якихось кийків ніхто нам не запропонував. Так і стояли у звичайних шапках, затискуючи в руці хіба що мобільні телефони. Того ж часу поруч із нами стояли охоронці від інших політичних партій та громадських організацій, що додавало більшої впевненості та переконливості. Чимало із них мали на собі будівельні та мотоциклетні шоломи, окремі тримали в руках таку-сяку палицю. Такий «презентабельний» вигляд мали переважно ті, хто вже довгий час займається тут цією справою. Один із них підійшов до нас - «новачків» і дав зрозуміти, що в разі критичної ситуації можна буде озброїтись всіма підручними засобами, зокрема і палицями, що в бочках біля барикади. Підійшов до однієї із них, аби обрати на всяк випадок замашнішу, однак нічого вартого уваги там не знайшов.
Перших чотири години надвечір”я минули спокійно. Люди заходять і виходять з Майдану через наш пропусний пункт постійно. Особливо зростає їх число після закінчення робочого дня. Завернули кількох п’яничок, один із них доволі активно і з матюками прагнув прорватися: випровадили попід руки. Спробували не пустити на Майдан даму із собакою бійцівської породи та ще й без намордника – не вийшло: глянула на нас так, що куди там тому собацюрі. А так в основному люди були доволі привітні. Тричі приносили нам чай в термосах, бутерброди. Попри те, що охоронці, маючи відповідні бейджики на грудях, позачергово обслуговуються в будь-якій польовій кухні Майдану. З’явилася і перша ситуація, яка застала нас зненацька. А саме, один із прохожих запропонував нам пачку цигарок. Ніхто з охоронців не протягнув до неї руки. Виявилося, що ніхто із них не палить!.. А молодий хлопець все ще стояв із простягнутою пачкою цигарок. Довелось мені її взяти, щоб згодом віддати наймолодшому із нас, зобов’язавши надалі в таких випадках імітувати курящого: до ранку у нього вже було сім пачок цигарок.
Повернувшись в штабну палатку, дізнались, що у нашого колеги, з яким приїхали із Черкас і вистояли першу зміну охоронцями, саме день народження. Як зізнався іменинник Віктор Куликов із села Лихоліти, що на Чорнобаївщині, на запитання дружини, який подарунок йому зробити таки вмовив її відпустити його на Майдан. Тож вперше в житті святкував свої іменини в центрі Києва, у палатці, та ще й без каплі спиртного. В подарунок імениннику вручили автомобільний прапорець Євромайдану.
Іменини на Майдані святкує Віктор Куликов із Лихоліт
Повечерявши завдяки кулінарним старанням дружини Куликова, подалися відпочивати на 4-й поверх Будинку Профспілок. Належало кілька годин сну, перед тим, як о 2-й годині ночі заступити на чергову зміну по охороні території Майдану. Кабінети профспілкових чиновників всі зачинені – без права їх відчиняти. Тож довелось шукати собі місце для сну серед таких же, які покотом спали в коридорах на підлозі застеленій матрасами.
Так явно не відпочивають чиновники Федерації Профспілок України
Довгий час заснути не давали мобільні телефони відпочиваючих. Будильники яких постійно когось піднімали на службу: рух не припинявся ні на хвилину. Хтось кашляв, хтось храпів. Словом, як в армійській казармі. Проснувся від дзеленькотіння будильника власного телефону. Секунд 20 шукав його десь під матрацом, аж поки не заткнув його вимогливий писк. Заступивши в нічну зміну, перше, що побачили – як шестеро охоронців динамічно вели попід руки когось із затриманих.
Охоронці вночі когось за щось затримали
Вночі моросило сніжком. Людей входящих і виходящих стало зовсім мало, проте рух їх був постійним. Склалося враження, що і нічний Майдан цікавий для багатьох. Помітною була значна кількість молоді і, зокрема, молодих пар. Просто собі прогулювались вздовж Майдану: навіть романтично якось це виглядало.
Двічі до нас підходили киянки із термосами кави. З охотою пили їхню каву, щиро дякуючи за таку підтримку. По всьому видно було, що і їм це приносить задоволення.
Кияни пригощають кавою
Поруч із нами, при вході на Майдан, стояло також двоє хлопців-галичан із Львова та Коломиї. Їм довірено оберігати скриньку із пожертвами, опечатаною та прив’язаною скотчем до бочки, на якій вона стояла вже кілька годин. Час від часу туди хтось опускав гроші. Поцікавився у них, яка категорія людей більш охоче це робить. У відповідь почув, що перш за все це роблять люди середнього та старшого віку. Хто п’ять, десять чи двадцять гривень, а хто й тисячу чи сотні доларів. На моїх очах до скриньки підійшов чоловік років 45, витягнув із гаманця з десяток стогривенних купюр і не без зусиль проштовхнув їх у проріз в скриньці. Натомість отримав цукерку і міцний потиск руки кожного із нас (десь з десяток рукостискань). Ще через дві години за коштовною скринькою підійшли двоє майданних інкасаторів і в супроводі її охоронців відбули у майданне казначейство де і розподілять грошову пожертву на потреби повстанців.
А для нас нічна вахта минула без проблем. В основному спілкувалися із собі подібними з інших областей. Приємно було констатувати, що все це люди цікаві, нерідко інтелектуали, з хорошою аналітикою, розуміння глибини суспільних процесів та явищ і, головне, - всі вони мають яскраво виражені переконання: як громадянські, так і політичні. Подумав, що саме такі мають складати основу прийдешньої української влади.
Далі була неділя, віче на Майдані та силові сутички із «цепними» псами антинародної влади в суцільних намордниках «Беркуту». Хтось колись комусь та має поступитися! Вчинок за владою, яку народ не любить, не поважає і прагне позбавитися від неї як від заразної корости!
Степан ВІНЯРСЬКИЙ – журналіст.
Випускник факультету журналістики Львівського держуніверситету.
Із 1988 року працює в Черкаських засобах масової інформації.
Фото до матеріалу - авторські.
Коментарі
і ти , .... повертайся до своїх, у стадо
а ви нічого не бачите і не чуєте. Ці беркути складали присягу на вірність народу, отримують зарплати з наших податків, а клепають народ так, що схоже це для них не просто робота, а улюблена справа, ще й над прапорами державними глумляться. СОРОМ їм, та тим, хто їх захищає!!!
Подивися на відео застрелених, покалічених, побитих, пограбованих людей, мораліст х***нов.
Вы хотите сказать что в 2010-м на выборах люди помилково дали вашему майданутому Президенту Ющенку 3%? Вся беда в ВАС! Если бы у вас была одна опозиционная партия, вы имели бы большие шансы выиграть выборы. А вы идете путем фашистко-ленинским путем захвата власти: революция
Помогали в бутылки бензин наливать? Моралист..
Помилковість ваших переконань полягає в тому, що ви мимовільно або навмисно не враховуєте той факт, що цивілізованим шляхом до влади можна прийти виключно в цивілізованій країні.
Стрічка RSS коментарів цього запису