Як відомо, 30 червня 2015 року я звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом проти Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана у зв’язку з неоприлюдненням Закону щодо мораторію на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді), у зв’язку з чим були порушені норми Конституції України, а також одночасно написав заяву про звільнення мене з посади Радника Президента України (поза штатом), щоб уникнути конфлікту інтересів.
До речі, це звернення до суду справді допомогло: Закон, хоч і з порушенням термінів, таки був підписаний. Відповідно, 13 липня 2015 року Президент підписав і мою заяву про звільнення за власним бажанням.
Зрозуміло, що причина мого добровільного звільнення з посади громадського Радника Президента в контексті «лісового закону» – важлива, але, на жаль, не перша і не остання.
Для мене цілком очевидно, що Україна сьогодні, на жаль, продовжує бути державою «одного дня» з суттєвими ознаками охлократичного та анархічного політичних режимів. І найстрашніше, що команда нинішньої влади і надалі продовжує оцінювати ситуацію як доволі оптимістичну, а часом навіть як близьку до ідеальної.
Так, якщо перефразувати головну суть останнього інтерв’ю Глави Адміністрації Президента, то він вважає, що сьогодні при владі – найкращі керівники держави за всю її історію, і добре було би, щоб Прем’єр-міністр та інші очільники залишались на своїх посадах і так само «добре» керували до 2019 року. Так само позитивно він оцінює і внесок олігархів, що «вболівають» за народ.
Натомість українське суспільство має зовсім протилежну точку зору. Уже кілька місяців воно сигналізує владі (маю на увазі насамперед соціологічні дослідження), що Україна рухається, точніше, її рухають у неправильному напрямку. Громадяни переконані, що несправедливо, коли від них вимагають дотримуватись Конституції та законів, а влада натомість нахабно порушує Регламент, закони та Основний Закон.
Суспільство також розуміє, що управління Україною – це не управління бізнес-компанією, і завдання зробити її успішною державою – набагато складніше, аніж зробити успішний бізнес-проект.
Тому залучення до влади друзів по бізнесу, менеджерів чи адвокатів, які раніше обслуговували фінансово-промислові групи, не лише не допомагає, а, як показує час, ще і завдає значної шкоди. Оскільки ідеологічно цей новий управлінський сегмент так само є «управлінцями одного дня» та ідеологами «швидких грошей». Натомість країна потребує зрозумілої довготривалої стратегії і професійної патріотичної команди, яка би щоденно цю стратегію реалізовувала, не маючи конфлікту інтересів з власним бізнесом.
Також очевидно, що мусить бути радикально іншою кадрова політика. Думаю, у Президента є більше можливостей залучати на впливові посади не представників команди Черновецького чи Януковича, а незаплямованих, авторитетних, професійних людей. Саме тому, що так не відбувається, у нас державні нагороди Охендовський і «компанія» отримують без проблем, а воїни АТО – з боєм.
Так само, владу в областях отримують «сім’ї» чи клани, як це було за попередньої влади. Власне, і однією з причин «мукачівської історії», на моє глибоке переконання, є те, що «сім’я Балоги» керує областю, починаючи від голів райрад, голів обласної ради та адміністрації і закінчуючи сватом, що очолює СБУ…
Також, щоб ухвалити нову редакцію Конституції, на яку очікує суспільство, необхідно спершу почати її виконувати, потім обговорити найширшим колом фахівців та експертів, порадитись з суспільством, і вже тоді – намагатися її змінювати.
Водночас переконаний, що ситуація, в якій опинилася Україна, як всередині держави, так і на міжнародній арені, – некатастрофічна. Але вона спонукає до якнайшвидшого виправлення тих стратегічних і тактичних помилок, про які я згадав. Отож, сподіваюсь на те, що ми не просто станемо свідками, а й учасниками роботи над помилками.
Тому я відмовився бути Радником Президента України, бо ДОСИТЬ РАДИТИ. Необхідно ВИМАГАТИ і ДІЯТИ!
Микола Томенко, народний депутат України, родом із Чорнобаївщини, до 13 липня 2015 року – позаштатний радник Президента України
* коментар на сайті політика
Коментарі
Николай Владимирович без излишней скромности утверждает, что до прихода в Верховную Раду он был политологом номер один в Украине. Хотя его коллеги довольно скептически оценивают способности господина Томенко как политического аналитика. Это, правда, его не огорчает. Поговаривают, что в неформальной обстановке, как правило во время застолья, Николай Владимирович любит рассказывать о том, как он достиг политических высот.
БЕЗ МЕНЯ ВАМ НЕЛЬЗЯ,
А СО МНОЙ У ВАС НИЧЕГО НЕ ПОЛУЧИТЬСЯ
Возомнівши що він хлопець "нарасхват", опанував науку вчасного зрадика.
На Юлі він легенько потренувався, вийшло вдало, пані проковтнуло і не придала цьому публічногг значення і цим його образила.
На Президентові він вирішив шліфанути майстерність, наривається на публічність і роздуває зі своєї "постаті" неабияку політичну вагомість.
А що не можна "ВИМАГАТИ і ДІЯТИ!" будучи радником ?
Мабуть таки не щирий з нами пан Томенко, його проблема в тому що Президенту потрібні люди які вміють не язиком підганити плуга, брати його в руки і тягти в конкретному напрямку реформм в яких вони нібито розуміються, тому що вони заявляють про своє бачення на загал. У президента логіка проста, заявляєшь шо знаєш як, тобі болить і ти галасуєш про те що робиться не так, тоді бери і роби. А наш горезвісний возомніл що він буде тільки радити Банковій, а вона буде крокувати у відповідності з його голими меседжами. Таких знатоків у нас більше половини населення України, як правило це всі ті хто відвідує виборчі дільниці.
Бути скільки років впізнаним політиком, виказувати "вумні мислі" кому що і як слід робитиі і ні разу не взяти на себе відповідальніст ь очолити ланку виконавчої роботи та проявити себе дієвим реформатором він не тільки не здатний, він і думки немає на рахунок цього.
Логіка примітивна в апріорі, попетляти до пенсійного віку серед рейтингових політитичних сил, а потім на застужений відпочінок як "корифей парламентаризму ", ну а якщо л..хторат не прозріє і ще буде потреба в голому юродстві тоді чому б і не продовжити те що багатьом подобається. Тим більше йому самому це теж до смаку.
Може і пішов би, та хто ж його туди візьме!
Стрічка RSS коментарів цього запису