Дільничний лікар із Черкас Олег Лабай пропрацював лікарем усе свідоме життя, бував і в «гарячих» точках, і на флоті, асистував на операціях відомим світилам медицини з Києва. Останні роки був звичайним дільничним лікарем у Черкасах. Нововведень, пов’язаних із реформами в медичній галузі, не розуміє і, відповідно, не схвалює.

 – Я зі своїми 36 роками стажу роботи лікарем не можу зрозуміти, навіщо за чотири квартали від поліклініки влаштовувати ще й сімейну амбулаторію? – говорить Олег Борисович. – Узагалі, вважаю, що сімейний лікар – це гарна ідея для сільської місцевості, а от у місті цілком гарно працюють дільничні лікарі.
- Згадайте історію. Дільничний лікар – це, по суті, той самий земський лікар, тільки, скажімо так, на радянський лад. Він обслуговує людей на певній дільниці. У радянські часи на одного такого лікаря припадало від 7 до 12 тис населення. Зараз полегшало: дільниця налічує до 3,5 тис осіб. Проте насправді дільничний лікар, як правило, веде по 2 дільниці – через кадровий голод у поліклініках. Але все одно, незалежно від погоди й пори року, лікар іде до своїх хворих, причому регламентований у часі лише прийом у поліклініці (3,5–4 години), а на виклики лікар ходить доти, доки не відвідає усіх пацієнтів.
Так-от, робота сільського й міського лікарів має суттєву різницю. У місті, особливо в обласному центрі, на прохання дільничного лікаря кваліфіковану допомогу хворому нададуть лікувальні заклади – спеціалізовані, з висококваліфікованим персоналом. Ну навіщо міському лікарю мати навички акушера, адже народжувати будь-яка міська жителька буде в пологовому будинку? Повірте, я можу прийняти пологи. Мені двічі доводилося робити це в потязі, в абсолютно похідних умовах, і щоразу все було вдало. Проте не бачу необхідності в тому, щоб проходити додаткові навчання, розвивати професійні навички в напрямку педіатрії, акушерства й гінекології, надання первинної медичної допомоги: все одно фахівці з лікувальних закладів міста зроблять це професійніше й швидше, у них, як-то кажуть, уже рука набита.
Інша справа – сільський лікар. Йому доводиться частенько покладатися лише на самого себе: і пологи прийняти, і першу хірургічну допомогу надати (зупинити кровотечу, зашити рану в разі травм тощо). Він відірваний, як на острові. Тож дійсно мусить бути на всі руки майстром.

Навчання сімейних лікарів – це відмивання грошей?

Поки що ситуація справді незрозуміла: в поліклініках працюють ті самі лікарі, що й раніше, у тих самих умовах (мається на увазі, що пацієнт приходить на огляд до лікаря в кабінет, в якому лише меблі, а з медичного обладнання – фонендоскоп та тонометр). Змінилися тільки таблички на дверях цих кабінетів: були дільничні лікарі, стали – сімейні.
– З 1 січня, як нам повідомили, усі мають перейти на загальну практику сімейної медицини, – продовжує пан Лабай. – Але що зміниться? Усе одно терапевти будуть направляти своїх пацієнтів до вузьких фахівців у цій же поліклініці – до хірургів, окулістів. За потреби хворі так само йтимуть на інший поверх, аби пройти процедури фізіотерапії – інгаляції, електрофорез тощо, а щоб зробити укол, шукатимуть маніпуляційний кабінет. Тому в мене є така підозра, що все це хтось вигадав, аби відмити кошти на всіляких семінарах-навчаннях для сімейних лікарів. На навчання одного курсанта на таких курсах протягом 6 місяців треба витратити 11,2 тисячі гривень. Це бюджетні кошти, зібрані з наших податків. Чи виправдані ці витрати? Як би там не було, а я шкодую через знищення системи дільничної медицини.

Сільським лікарям – максимум допомоги

У той же час Олег Борисович вважає, що такі навчання для сільських лікарів дійсно потрібні, адже тим доводиться з усіма питаннями справлятися самотужки. А ще їм потрібна матеріальна база:
– У сімейній амбулаторії повинно бути хороше й різноманітне обладнання – для тих же фізіотерапевтичних процедур, кардіограф, гінекологічний оглядовий кабінет, засоби для надання першої медичної допомоги. Зайвого не треба, бо навіть із простим апендицитом лікар усе одно повезе пацієнта в районну лікарню, але необхідне має бути. І транспорт також повинен бути обов’язково. І те, що сільські ради надають житло лікарям, причому часто навіть оплачуючи «комуналку» – це все справедливо. Сільському лікарю набагато важче, тож умови роботи для нього мають бути максимально комфортні.

* передрук, джерело – обласна газета «Нова Доба»

реклама