Фомічова: Про онлайн

...Я оцінила переваги віддаленої роботи ще в студентські роки. Щоправда, тоді вона була не такою простою, як зараз. У мобільному не було інтернету (та й де йому взятися в монохромній монофонічній Соні Еріксон із інфрачервоним портом), не було власного компа і взагалі нічого. Телефоном домовлялася з людьми про зустріч, бігла брати інформацію, фоткала за потреби (бо по факсу фотку ніхто не вишле), розшифровувала вдома диктофонний запис, тоді писала на папері текст від руки, потім йшла десь шукати комп, набирала текст і несла в редакцію. Багато років побічним ефектом роботи були гори списаних блокнотів.

Пізніше вже можна було надсилати тексти і навіть питання електронною поштою. Якщо є інтернет. Його можна було взяти в інтернет-кафе, наприклад. Чи в звичайному. Бували й казуси: заїхав один раз до мене, як до особливо цінного журналіста, головний редактор одної газети прям під під'їзд, я йому дала флешку з текстом, але по ходу на ній не збереглися внесені зміни, як часто бувало. Більш та газета тексти в мене не замовляла)))

Це вже потім інтернет з'явився на кожному компі в редакції. Пізніше народилися й інтернет-видання. Щоправда, в нас іще не було гаджетів, аби брати на подію, і ми або стрімголов бігли в редакцію писати, або надиктовували редактору з місця події телефоном.

Зараз питання можна написати експерту в месенджер. А фотку взяти з його аватарки. З дому може працювати практично кожен редактор чи журналіст. У мене робота онлайн на 95%. Журнал дзвінків у телефоні може бути порожнім по кілька днів. Багатьох роботодавців, з якими співпрацюю роками, я ніколи не бачила вживу. У мене зараз нема жодного блокнота і ручки. Диктофонами граються діти) Інтернет замінив все. Навіть театр і телебачення))))) Щоправда, й казуси трапляються. Може, злетіти програма, скажімо, в якій редагувала книжку сторінок на півтисячі. Напередодні дедлайну)

...Колись я жила в квартирі, де в мене почергово зникали блага цивілізації. Газ на кілька місяців. Опалення на кілька тижнів. Вода на кілька днів. Але шукати готельний номер або квартиру подобово мене змусила тільки відсутність електроенергії. Бо ні гаджет зарядити, ні вай-фай підключити, а тому ні діла, ні роботи.

....Ще в університеті один викладач вчив нас, що в журналіста завжди має бути запасна професія. "У мене, наприклад, маляр-штукатур", - казав він. Тільки карантин мене змусив подумати про запасну професію. Не онлайн. Бо я замислилась над тим, наскільки ми інтернет-залежні. І що Всесвіт може нам підкинути нове випробування. Без електроенергії. Чи без інтернету. Чи без соцмереж. Чи без месенджерів. І я прямо не знаю, чи впорається з цим інтернет-залежне суспільство. Бо з обмеженням на офлайн-зустрічі вдалося не дуже.

Юлія Фомічова, журналістка

*допис з "Фейсбуку"