23 червня на Черкащину прибуде Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет — предстоятель Української православної церкви Київського Патріархату. Він освятить храм, що зводиться у козацькому краю, в центрі Холодного Яру, на хуторі Буда, неподалік від тисячолітнього дуба Максима Залізняка. на честь святого праведного Петра Калнишевського, угодника Божого, останнього кошового отамана Запорозької Січі.
Все життя – і тоді, коли був простим козаком, і тоді коли встановив своєрідний рекорд по часу перебування на виборній посаді кошового Січі, Калнишевський був грозою ворогів Христової віри. Але проти єдиновірців з Московщини, коли ті на початку червня 1775 року обступили військом Запорозьку Січ, сивочубий кошовий не захотів підняти зброю…
Загарбники не оцінили козацьке благородство. За царським велінням Січ було зруйновано: грабуючи припаси, казну й архіви, не пощадили і козацьку церкву. Самого ж кошового указом цариці Катерини заслано було до Соловецького монастиря, де він пробув від 1776 по 1803 рік: 25 років в’язнем без права переписки і спілкування з людьми - у тісному кам’яному мішку монастирського каземату, а ще два роки – ченцем, добровільно відмовившись від мирського життя після «височайшого помилування». Весь час ув’язнення він ревно молився Богові – двічі на рік відвідуючи під конвоєм монастирську церкву, а решту днів – у своїй похмурій камері. Кошовому щоденно виділявся 1 карбованець «порційних грошей». Ретельно відкладаючи їх, він придбав для монастиря коштовно оздоблене Євангеліє за 2435 карбованців. Козак, який послужив Вірі спочатку шаблею й булавою, а потім – молитвами ченця, помер на 113 році життя і похований на монастирській землі холодного острова посеред Білого моря – такого далекого від козацького острова Хортиця на Дніпрі…
2008 року, у 1020-у річницю Хрещення Київської Русі-України Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих, а також благословив будівництво храмів на його честь.
Невдовзі «Вільне козацтво Холодного Яру» виступило з ініціативою побудови першої в Україні церкви Петра Калнишевського у самому серці Холодного Яру. 14 червня 2009 року Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан освятив хрест та місце під побудову цього храму. Високопреосвященнішому архиєрею співслужило духовенство Чигиринського благочіння.
Місце це – знакове для історії українського козацтва. Загальновизнана істина: жодна інша місцевість не може зрівнятися з Холодним Яром за кількістю вагомих історичних подій, які відбулися під шатами багатовікових дубів урочища. В часи Запорозької Січі Холодний Яр і Чорний ліс були своєрідним пересильним пунктом «прикордонної зони» на межі земель Запорозького Війська. Чумацьким шляхом ходили валки з крамом, зброєю, сіллю та іншими продуктами, забезпечуючи Січ всим необхідним. Хто втікав від поневолювачів і прагнув стати козаками, міг вважати себе вільним, як тільки діставався Холодного Яру – звідси була пряма й безпечна дорога на Хортицю. Через ці ж «Ворота Волі» загони гетьмана нереєстрових козаків Павлюка 1637 року розпочали визвольний похід проти польської шляхти. На виступ їх благословляли у Буді служителі Мотронинського монастиря. А військовим писарем повстанців був Богдан Хмельницький, майбутній сотник Чигиринський, а потім – найславетніший український гетьман. Дослідники не виключають можливості того, що саме в Холодному Яру і восени 1647 року відбулася таємна нарада Хмельницького та його спільників перед тим, як вони вирушили на Запорозьку Січ за допомогою, починаючи найпотужнішу Визвольну війну – війну за волю, яка струснула всю тогочасну Європу.
В часи розквіту Гетьманщини Холодний Яр не втратив свого значення, Він залишався ланкою , що єднала землі Запорозької Січі з великою Україною. У Медведівці й Жаботині постали козацькі сотні Чигиринського полку. Сам Холодний Яр перетворився на зону потужного промислового виробництва. Дьоготь, деревне вугілля, порох, ковані шаблі і відлиті з металу гармати вирушали звідси як на гетьманську столицю Чигирин, так і на Запорозьку Січ. Залишки поташень та металовиробництва й донині можна знайти у холодноярських лісах.
Після того, як у червні 1709 року війська царя Петра зруйнували Чортомлицьку Січ (за допомогу запорожців гетьману Мазепі), частина січовиків оселилася в Холодному Яру. Восени 1767 року послушниками Мотронинського, Лебединського, Онуфріївського, Мошненського і Виноградського монастирів стало чимало колишніх запорозьких козаків. Наступного, 1768 року вони стали бойовим ядром гайдамацького війська нового антипольського повстання проти національного та релігійного гноблення – знаменитої Коліївщини, епіцентром якого знову став Холодний Яр. Відтоді й називається на честь одного з ватажків повстання, Максима Залізняка, дуб, біля якого нині зводиться храм Петра Калнишевського… Спільними зусиллями Польщі й Московщини те повстання було втоплене в гайдамацькій крові, але дух прагнення до волі тут не згас. Коли Тарас Шевченко описував Коліївщину, то у своїй поемі «Гайдамаки» сказав пророчі слова: «І повіє огонь новий з Холодного Яру…»
І він повіяв – вже в ХХ столітті, коли новітні козаки-гайдамаки Холодноярської республіки декілька років поспіль відстоювали рідний край від червоних і білих зайд. Холодний Яр – таки не Хортиця, тож від чужинців цей острівець свободи з чорним прапором, на якому було написано «Воля України або смерть!» не обороняли дніпровські хвилі, а захищали хвилі народного збурення. Шевченкові вірші тоді були в кожній хаті. Читали їх холодноярці-гайдамаки Чучупаки та інших отаманів – і брали зброю до рук, як діди колись брали – за волю краю, волю власну і своїх дітей…
Тож цілком закономірно, що саме в цьому місці нині постає храм на честь останнього кошового Запорозької Січі. Були ті, у кого лють викликає все те, що робиться нині в Холодному Яру для відновлення історичної пам’яті.. Мабуть, вони ще й будуть… Та щире слово вдячності тим, хто допомагає «Вільному козацтву Холодного Яру» й музейно-історичному комплексу «Дикий хутір» зводити церкву, обриси якої нагадують ту, яка колись була зруйнована московитами разом з Січчю.
Так випадково співпало, що освячення церкви Святійшим Патріархом Філаретом станеться саме у неділю, 23 червня, а 25 червня святкуватимемо 20-річчя Всеукраїнського Православного Собору, на якому відбулося об'єднання Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Освячення ж хрестів церкви Петра Калнишевського у Холодному Яру стане моментом об’єднання пам’яті про всі покоління козаків, які полягли за святу віру і волю рідного краю. Козацькому роду – нема переводу!
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, головний редактор газети «Козацький край»
реклама
Коментарі
Дякую!
--------------------------------------------------------
Від "Прочерку": Детальніше тут http://procherk.info/news/7-cherkassy/8583-patriarh-filaret-osvjatit-hram-u-holodnomu-jaru-anons
Сил та натхнення !
"Діагноз": авантюрист у хорошому значенні слова. Тобто шукач пригод. Війни немає, та й часи інші, але ж як маєш дух козацький, то таки знайдеш йому застосування. "Респект і уважуха", як казав колись Іван Сірко.
Стрічка RSS коментарів цього запису