Нещодавно у засобах масової інформації з’явився коментар чиновника Черкаського міськвиконкому Павла Карася, де він називає вчителів хабарниками і корупціонерами. Мене обурило таке ставлення до освітян, як, певно і багатьох людей, котрі щодня віддають себе праці з дітьми. І казати, що це першочергова проблема для Черкас, коли є безліч інших важливих питань у місті, просто некоректно. Я бачив роботу вчителя зсередини. Хай і небагато, але три роки працював учителем математики в сільській школі. Моя мама віддала освітянській ниві все життя, довгий час у системі освіти працював батько. Учителями були моя рідна тітка, двоюрідний дід і двоюрідний дядько, мій прадід. Я маю уявлення про вчительський хліб. І визнаю, що в Україні ця праця не цінується гідно.
Своїми звинуваченнями Павло Карась засуджує меценатство загалом. Бо якщо чиновник такого рівня називає якісь приклади, то він має пам’ятати, що знаходиться не на базарі. І звинувачення потребують підтвердження фактами. Гадаю, доречно було б вказати прізвище так званого хабарника, а не ставити тавро на всіх освітянах.
Наша родина має бізнес у Чорнобаївському районі. Ми надаємо суттєву допомогу школам у тих селах, на території яких працюємо. І ніхто з нас нічого не вимагає – ні директор, ні вчителі. То невже це теж потрібно засуджувати? А як бути школам, якщо держава не в змозі забезпечити їхні потреби? В яких класах мають навчатися наші діти? Як вони повинні харчуватися? Ні в директора, ні в учителя немає такого ресурсу, щоб забезпечити навчально-виховний процес на належному рівні. І це добре, якщо знаходяться меценати і допомагають.
Моя донька навчається в одній із черкаських шкіл. Нещодавно я почув від дружини, що вчителька просила по можливості надати благодійну допомогу на ремонт класу. Дізнавшись про це, за кілька днів я вирішив питання, але ж не ставив жодних умов. Навпаки – просив казати, що це зроблено зусиллями батьківського комітету. Бо розумію: не в усіх батьків є той рівень доходів, аби під силу було надавати таку допомогу. Але ж є і ті, хто може допомогти школі! То чому це має засуджуватися? Вважаю, що влада – як місцева, так і державна – навпаки, повинні стимулювати благодійництво. Бо в порівнянні з іншими країнами, в нашій державі воно зовсім не розвинене. Україна в цьому питанні очолює рейтинги «з кінця»… Про благодійництво ми чуємо лише напередодні виборів, коли воно стає суто політичним питанням, коли потрібно піаритися і рекламуватися… Якщо чиновник і вказує на той факт, що якась учителька отримала в подарунок автомобіль, то не слід забувати, що вчителі – теж люди. І йдеться, можливо, зовсім про інші стосунки…
Мене обурює, що для своїх звинувачень чиновник обрав людей, які не можуть дати гідну відповідь і відстояти свою честь. Всі знають, що побори є. Але чомусь публічно заявляти про побори в міліції чи прокуратурі бояться. Бо може бути реакція. А яку відповідь дадуть учителі, якщо вони підневільні? Такі звинувачення – некоректні і аморальні.
І чого лише варта заява про те, що потрібно перевіряти столи на випускних? Це виходить за межі здорового глузду.
Згадався нещодавній конфлікт між журналістами, які вчинили акцію протесту на засіданні Уряду та прем’єр-міністром Миколою Азаровим. Прем’єр вчинив правильно, коли вибачився за свій намір позбавити представників ЗМІ акредитації. На моє переконання, Павло Карась має взяти приклад із прем’єр-міністра і вибачитися перед вчителями. Бо він образив увесь багатотисячний освітянський колектив не тільки міста Черкаси, а й усієї області.
Олексій Душейко, підприємець-аграрій, співзасновник інтернет-ресурсу «Прочерк»
реклама
