Душейко: Селян турбує не стільки урожайність, як цінова політика

Зараз на полях наших господарств у розпалі – збір урожаю. Та головним питанням, яке турбує нині селян, є не стільки урожайність, а цінова політика. Досі не сформовані ціни на зерно, і ми відчуваємо, що ціна на пшеницю падає. Хоча, як бачимо, хліб не дешевшає…

Щоб сільгоспвиробники почували себе впевненіше, не потрібно ухвалювати нових законів. Потрібно повернути старі, які були відпрацьовані ще з того часу, коли я працював у Верховній Раді, – починаючи з 1995-96-го років. Ідеться про те, що в усьому світі сільське господарство дотується. Не дотувати можна тільки в тропічних чи субтропічних країнах, де збирається по 2-3 врожаї. Решта держав стимулюють своє сільське господарство.

Свого часу і в Україні було дотування, зокрема, селяни отримували дотації на гектар ріллі. Нехай ці суми були невеликими, бо Україна була бідною державою, але все одно це була відчутна підтримка, особливо для фермера. Хоча, для порівняння, якщо в нас селянин отримував по 100 – 200 гривень на гектар ріллі, то в Євросоюзі ця сума становить 500 євро на гектар. І коли нас питають, чому наша продукція не конкурує з європейською, я завжди кажу: якби вони працювали в наших умовах, то ми вигравали б на цілий порядок…

Була також і підтримка по вирощуванню окремих видів рослин. Свого часу це був, наприклад, цукровий буряк, інші види культур. Також були запроваджені пільгові ціни на пальне і мінеральні добрива для села.

Ще одна важлива складова, яку потрібно повернути, – це підтримка тваринництва. Не секрет, що в Україні худоба вирізається. Щоб цього не було, треба, аби підтримка була стабільною. Не щороку в ручному режимі Кабмін приймав якісь рішення, а щоб селяни знали: за продане м’ясо чи молоко вони отримають дотацію. Бо інакше тваринництва не буде. Всі оці загравання з телицями і нетелями селу не допоможуть, повинна бути автоматична підтримка, гроші мають іти через казначейство, без присутності чиновника.

Та навіть без цього ми могли б жити, якби у нас було кредитування таке, як у всьому світі. Для сільського господарства у розвинутих країнах вартість кредитних ресурсів становить 2 – 4 %, а на деякі види продукції взагалі даються безвідсоткові позики. У нас же про менше, як 20 % річних, і мови немає.

Тому банківська система – це наш найбільший біль. І я думаю, держава ввійде у число провідних за розвитком не тільки аграрного сектору, якщо в нашій банківській системі ставки будуть нижчими 10%. Тоді виробництво буде розвиватися. Раніше селу компенсували частину відсоткової ставки за кредитами, а потім цього не стало. Потужніші виробники ще якось виживають, а дрібні не можуть, вони згортають виробництво або переходять працювати у тінь – не показують зарплат, торгують підпільно. Але це теж не вихід.

Звісно, ми сподіваємося на зміни, бо, як кажуть, віра помирає останньою. Мені довелося пережити періоди, коли село мало добру підтримку, і періоди розвалу. Довелося пережити і підйоми, коли було прийнято певні програми, будувалися школи, лікарні, прокладалися газопроводи. Сподіваюся, це все повернеться, бо якщо ми хочемо мати державу, то потрібно підтримувати село і людей.

Петро Душейко, підприємець-аграрій, голова асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району», заслужений працівник сільського господарства України, депутат Верховної Ради другого скликання.

P.S. Сьогодні, 2 серпня, Петро Григорович святкує свій День народження. Друзі, колеги, рідні щиро вітають його зі святом та бажають успіхів у всіх починаннях. До вітань приєднується і команда «Прочерку».