Душейко: Такої ситуації в сільському господарстві уже не було давно

«Навіщо мені ваша врожайність, мені потрібні гроші», – такі слова колишнього голови колгоспу в Чорнобаївському районі Луки Іваніщенка наводить нині Почесний голова Асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських товариств Чорнобаївського району» Петро Душейко, говорячи про здобутки галузі напередодні Дня працівників сільського господарства. Чому селяни не раді високим врожаям – у його коментарі «Прочерку».

«Здавалося б, що ситуація з урожайністю цього року – дуже непогана. В цілому по Корпорації «Дніпро» урожайність ранніх зернових склала понад 50 центнерів з гектара, врожайність кукурудзи – 80 центнерів з гектара, озимого ріпаку – майже 34 центнери з гектара, соняшнику – 33,4. По овочевих культурах – моркви маємо понад 120 тонн з гектара, це дуже високий урожай. Буряку столового і капусти – більше 90 тонн з гектара. Дещо нижчий, порівняно з попередніми роками, урожай цибулі – 53 тонни і картоплі – десь 34.

До кінця року матимемо більше 11 тисяч тонн виробленого молока, більше 800 тонн м’яса ВРХ, більше 450 тонн свинини. Здавалося б, якщо взяти по показниках, то рік є кращим  за середній. І здавалося б, можна радіти. Але в свій час був у нас такий керівник господарства Лука Олексійович Іваніщенко. І коли на Бюро райкому партії, де підводили підсумки  року по врожайності, його критикували, він говорив: «Навіщо мені здалася ваша врожайність і ваш урожай? Мені потрібні гроші». Так от, я теж говоритиму: навіщо нам урожайність, навіщо нам вал? Нам потрібні гроші… І це не тому, що вони потрібні  нам особисто. Насамперед, це потреба в коштах на зарплату, підтримку соціальної сфери. За 10 місяців цього року виплачено заплати вже 30 мільйонів гривень, до кінця року ця сума сягне 36 мільйонів. На паї треба виплатити майже 19 мільйонів, на утримання соціальної сфери ми щороку витрачаємо порядку 7,5 мільйонів. Це те, що є. А враховуючи, що ціни на зерно зараз обвалилися, то зібраного врожаю нам ледве вистачить, аби тільки зробити усі ці виплати. Я вже не кажу про банківські кредити, податки державі…

У тваринництві прибуток з продажу молока «з’їсть» збиток по м’ясу. Єдиний прибуток ми можемо отримати за рахунок овочів. Можливо, частково вистачить коштів на деяке покриття амортизації техніки. Хоча цього року розширене виробництво нам «не світить». Якщо в минулі роки ми могли виділити ресурси на введення нового картоплесховища, придбання техніки, то зараз коштів на це не вистачить. Тому ситуація складається не дуже сприятлива, адже якщо підприємство кілька років поспіль не буде вести розширеного виробництва, то таке підприємство втрачає право на існування.

Не було б трагедії, якби така ситуація була лише на наших підприємствах. Ну, ради Бога, не зуміли похазяйнувати. Але я маю дані, що така доля нині спіткала майже всі сільськогосподарські підприємства. Такої складної фінансової ситуації, яка складається в сільському господарстві цього року, незважаючи на досить непогані результати врожайності, уже не було давно. Тож мені здається, що державні чиновники мають задуматися і вжити заходів щодо недопущення подібного в майбутньому.

Зрозуміло, що одна з причин такої ситуації полягає в падінні світових цін на ринку зерна, продовженні світової фінансової кризи...

Але головна причина – це відсутність системної політики в галузі аграрного виробництва, відсутність довгострокової перспективи. Наприклад, взяти тваринництво: кинулися телиці роздавати людям. Смішнішого придумати не можна! Хіба ми, роздавши на район 5-10 телиць, збільшимо виробництво  молока? Та й куди ми його будемо реалізовувати? Адже, незалежно від того, який шлях обере Україна – приєднання до Євросоюзу чи до Митного союзу, для нього не знайдеться ринків збуту.

Колись же працював нормальний механізм стимулювання – ПДВ спрямовувався на підтримку виробників молока. Чомусь зараз цього не стало. Точніше, нині цей податок іде на вибіркову підтримку – за принципом «тому дам, тому не дам». В результаті  будують показові комплекси, які все одно не поліпшують суттєво ситуацію. А треба підтримувати виробників незалежно від того, хто це, яка це форма власності чи  яка форма господарювання. Треба надавати підтримку на одиницю виробленої продукції.

Також відсутня довгострокова  програма по рослинництву. Ми скільки вже років ведемо мову про ліцензування і квотування, але його досі немає. Тож  у нас або перевиробництво, або недовиробництво продукції. А якби було ліцензування і квотування, якби держава займалася маркетингом на зовнішньому ринку, як це відбувається в розвинутих країнах світу, щоб ми на так званий маркетинговий наступний рік знали, скільки зерна у нас куплять зарубіжні країни, скільки піде на внутрішні потреби. І відповідно доводили кожному сільгоспвиробникові, скільки йому потрібно виробити зерна і яку ціну на нього він гарантовано буде мати. Тоді сільгоспвиробники могли б планувати сівозміну, а не гадати, що посіяти. Все повинно плануватися, як це робиться в усьому світі, немає хаосу в економіці. Це анекдот, що ринок відрегулює все:  суто ринкової економіки немає, є регульована ринкова економіка.

Інколи навпаки шкодить надмірна зарегульованість з боку держави. Часто держава кидає клич – сійте те чи те, не даючи відповідного економічного підґрунтя. А повинно все робитися економічними важелями, як це відбувається у абсолютній більшості країн світу. Те саме на овочевому ринку. Хоча в цьому році ми сподіваємося «залатати дірки» якраз завдяки овочівництву, але прогнозувати нічого не можна. Наприклад, минулий рік був провальний по ціні на овочі. Немає системності, немає плановості. Це велика наша біда, бо сільське господарство не може існувати на принципі «купи-продай», коли ти сьогодні купив, завтра продав, тобто працюєш на «коротку ногу». А в сільському господарстві потрібна хоча б середньострокова перспектива, я вже не кажу про довгострокову. Але цього ми не бачимо.

Усе ж, незважаючи на проблеми, ми дякуємо Господу Богу, дякуємо нашим спеціалістам, рядовим працівникам, які добре потрудилися, отримали хороший урожай. І сподіваємося, що ми зуміємо маркетинговий рік завершити більш-менш успішно, в крайньому випадку без збитку і з можливостями хоч трохи розширити виробництво.

А з нагоди свята – низький уклін тим людям, які на цій землі ще працюють, роблять цю вкрай потрібну суспільству і, на жаль, невдячну роботу. Щастя, добробуту, благополуччя їм і їхнім родинам і впевненості, віри в краще майбутнє. На моє переконання,  до свята треба менше помпезності, як це часто можна побачити нині, а більше повсякденної турботи про людей, яких в усьому світі величають годувальниками».

Петро Душейко, голова асоціації «Незалежне об’єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району», заслужений працівник сільського господарства України, депутат Верховної Ради другого скликання

* ексклюзивний коментар «Прочерку»