– Продовжую читати книги про Імперію Зла, в якій всі ми жили ще чверть століття тому. Після Олександра Солженіцина доторкнувся до творчості Едварда Радзинського. За три дні проковтнув його роман «Йосип Сталін. Загибель богів».
Андрій Більда, депутат Черкаської міськради
пост у мережі Facebook
Чому говорю про дитинство? Тому що саме діти є індикатором щастя! Ми живемо для наших дітей, як і наші батьки жили для нас. Зараз оцінка дитячого благополуччя в рази відрізняється від того часу. Я маю на увазі, що існує колосальна різниця між забезпеченістю дітей, садків, шкіл, організації їх дозвілля і т.д. Тому з цієї точки зору щодо Імперії Зла не згоден!
І ще трохи понабридаю :). Важливо, не скільки ти прочитав і як швидко (це навіть твоє «інтимне питання»), а наскільки ти усвідомив прочитане, які висновки зробив. І знову повторюся: не поспішай з висновками, вони повинні дозріти, як хороший коньяк, чим довша витримка, тим насиченіші і повніші аромат і смак, а не шмурдяк у розливайках – накотив, огірком закусив і далі пішов.
Я впевнений, що ніхто, принаймні з нашого покоління, не жив у «Імперії Зла». Дитинство у всіх нас було дуже схожим і, не побоюся сказати, щасливим. За винятком тих, у кого батьки не працювали. У мене був у дворі товариш, так у нього батька не було, мати була хронічною алкоголічкою, а в 2-х кімнатній квартирі – притон. Його кімната була як окремий світ в цій самій квартирі. При цьому він ходив зі мною в один клас, одягався не гірше ніж будь-хто з нас і вчився непогано. Постійно десь підробляв, і бабуся дечим допомагала (погодує, кишенькових грошей дасть). Зараз він із сім'єю живе в Португалії, працює в україно-португальському СП. Ми всі НЕ жили ні в якій Імперії Зла, як каже Андрій, лише небагато тих, для кого батьки з волі долі не змогли забезпечити безтурботне дитинство. А от як людина формується в дитинстві і які чинники впливають на її становлення – це інше питання. Так ось це, наше безтурботне, однакове і щасливе дитинство в якій країні було? За якого політичного ладу? А зараз, після перебудови, коли все поламали і розікрали, між достатком дітей величезна різниця. У тих, хто встиг тоді вкрасти хоча б один заводик, у дітей все добре, навіть занадто (маю на увазі дурних мажорів), освіта в Лондоні і т.д. Хто не встиг або не знав як, або з інших, як правило, етичних міркувань не хотів, а зараз, дай бог, працює на одному з вкрадених – у дітей не все так добре? Так коли у нас була країна рівних можливостей: до чи після перебудови?
Взагалі я проти стереотипів, які, якщо розібратися, постійно нам хтось нав'язує, оскільки комусь це дуже потрібно в силу політичних і, як підсумок, економічних особистих цілей. Безумовно, потрібно читати історію і якомога більше, щоб бачити різні погляди людей на минулі події. Але знати історію – не можна. Це скаже кожен професор чи вчитель історії. Потрібно жити тут і зараз для майбутнього покоління і не дозволяти собою маніпулювати, нав'язуючи стереотипи мислення і поведінки. Свобода і демократія в будь-якому суспільстві і державі починається з власної голови.
Чим більше ти читаєш, тим більше сумніваєшся, але більше знаєш і не поспішаєш з висновками.
Віталій Дядченко, депутат Черкаської міської ради
* відкрита переписка у мережі Facebook
