Сиротюк: Шевченко був головною нашою зброєю

Я на Майдані зустрів чоловіка, звати якого Марко Супрун. Він народився і все своє життя жив у Канаді. Проте коли почався Майдан, лишив канадське громадянство, взяв свою жінку-українку, приїхав і всі дні стояв на барикадах. Його дружина в приміщенні Київради лікувала поранених. Він виносив поранених і мертвих з Інститутської. Я не розумів, як людину, що живе в заможній країні, яка ніколи не бачила Україну, затягло сюди.

 Марко розповів, що коли був маленьким, тато кожен вечір читав йому «Кобзаря». Йому хотілося бігати, гуляти, говорити з друзями, які спілкувалися англійською… А тато щовечора садив на коліна і читав «Кобзаря». Зараз йому вже років 40, і саме «Кобзар», сумління погнали його в Україну, боротися за свободу своїх братів і сестер.

Ми перемогли на Майдані тільки тому, що з нами був постійно Тарас. Коли було дуже тяжко, «Беркут» хотів захопити Київраду, то на Київраду вивісили величезне полотно – портрет Тараса Шевченка. Коли було тяжко і незрозуміло, що робити, на сцені Майдану невідомо звідки поряд з іконою, рушниками з’явився портрет Тараса Шевченка.

Коли в ніч з 18 на 19 лютого йшла знавісніла атака сил диявола на простий беззбройний народ, люди мимоволі самі почали виходити на сцену і замість промов уночі читати вірші Тараса Шевченка.

Тарас Шевченко був головною нашою зброєю!

Коли запитували, яка в нас програма, як ми будемо перемагати «всесильного» Януковича, ми відповідали: «Кобзар» Тараса Шевченка. Я переконаний в тому, що він нас врятував. І з його словами, ідеями ми змогли вистояти.

Обдумуючи, яку країну розвивати, куди йти, які реформи робити, слід відкрити «Кобзаря» і читати, що там написано. Двісті років тому народився Тарас Шевченко, жив, щоб зберегти і спрямувати нашу націю. Сьогодні наше завдання – віддавати йому те, що він дав нам. Зараз ми виконали першу частину його «Заповіту» – повстали і вражою, і, на жаль, і нашою рідною, українською кров’ю окропили землю.

Ми повинні пам’ятати про Шевченка не лише два дні: 9-10 березня, коли він народився та помер. Давайте щодня незалежно від того, яка влада, будемо прокидатися і лягати з «Кобзариком» Тараса Шевченка, який змусив канадця Марка Супруна перелетіти через океан і піти під кулі за нашу свободу. Давайте у кожному своєму виступі, у помислах повертатися до «Кобзаря».

Також я пропоную всім українцям познімати портрети ідолів за спинами керівників у школах та лікарнях. Давайте раз і назавжди повісимо там Тараса Шевченка. Президенти приходять і йдуть, прем’єр-міністри змінюються, а він – батько і геній – мусить бути вічно.

Я свято вірю: якщо ми не будемо «нести з чужого поля великих слів велику силу, та й більш нічого», якщо знову не будемо рівнятися чи то на німця, чи то на могола, а вірити в себе, свої козацькі сили, в Тараса, то ми обов’язково будемо тими, ким ми маємо бути. А ми є найбільшою, найдостойнішою нацією в Європі. З Тарасом – до перемоги! Слава Україні!

Юрій Сиротюк, народний депутат, уповноважений від ВО «Свобода» у Черкаській області

* із виступу Юрія Сиротюка в Шевченковому 9 березня 2014 року