Стояли з подругою в корку на Володимирській, вмовляли дитину потерпіти до туалету вдома, бо надворі темно, холодно і взагалі не прийнято такого робити, навіть коли тобі три роки.
Аж тут повз нас, перетнувши суцільну лінію, по зустрічній, ввімкнувши гучні сирени, пафосно проноситься – ні, не кортеж і не машини з синіми номерами – просто собі парочка чорних джипів. Таки собі бандитський привіт із дев’яностих…
Хоч, якщо чесно, хронотоп останнім часом трохи вийшов з адеквату.
У ті самі дев’яності я була підлітком, що приїздив із Порядної Галичини до бабці «на район» в Черкаси. Дуже добре пам’ятаю образ тогочасного «ліричного героя» – рекетир у шкірянці, «бригадний пацан», про якого тобі й зірки російської естради поспівають, і дівчата на лавочках під під’їздами зітхнуть.
А надто коли пацан на «іномарці». (Наразі питання часу й історичної розв’язки ситуації, про кого співатимуть чергові «пєвіци ртом» - про відважний (сексі?) «Беркут», про надьожних однокласників-тітушок чи про героїчних (сексі?) екстремістів. А давайте на фофан закладемося, що таки співатимуть).
Те, що відбувається в Черкасах зараз, моя сестра називає «історії а-ля тридцять сьомий рік». Повне безправ’я, брутальна несправедливість, криваве придушення народної волі. Зрештою, Черкащині з її гайдамаками й Холодним Яром, із Хмельницьким та Шевченком… не звикати.
Люди там добрі, відкриті і щедрі, терпітимуть і прощатимуть до останнього, але, коли терпець увірветься, сила стане невблаганною до узурпатора. Видно, рибки-сральки (так, вибачте на слові, називали дрібну, не надто придатну для їжі рибу вже в іншій частині України, на Гуцульщині) Режиму «інстітутов нє кончалі», а в школі історію поміняли на уроки фізкультури.
Та й то навряд. Бо у слові «фізкультура» присутнє ото вороже «культура», котре нашим мєнтам і всім гвинтикам судової репресивної системи просто не зрозуміле.
Хобі собі моя сестра, фаховий викладач йоги, знайшла не з найпростіших. Адмініструє в соцмережі сторінку «Євромайдан. Затримані і зниклі».
Збирає й обробляє все нову й нову інформацію про тих, хто зараз у біді, звіряє й координує списки з «Євромайдан SOS», «Радіо Свобода» та схожими перевіреними ресурсами.
Важливий аргумент про централізований ресурс дозволю собі доповнити ремаркою, що деколи банально вночі волонтери одного ресурсу спатимуть, а інші і в третій ночі будуть на зв’язку, що з огляду на те, що суди в нас ввійшло в моду проводити і в вихідні, і в 2.00, є дуже важливим.
Крім того, часто виникає плутанина через надлишок навантаження на один ресурс: ім’я адвоката родичам затриманого дали, а телефон забули, чи пішов сигнал, що захисники працюють, а їх насправді не повідомили тощо.
Список на тлі того, що досі маємо 30 пропалих безвісти (це тих, про кого заявлено), і невизначену кількість не опізнаних тіл у моргах, на превеликий жаль, постійно поновлюється.
Трапляються й хороші новини – коли хтось знайшовся, негайно слід повідомляти, кожна деталь про долю наших братів – на вагу золота. Трапляються й такі, як ця, про 26 тіл у морзі на Оранжерейній, коли лишається всього 4 дня для опізнання, перед тим, як їх поховають.
Така вже в нас DIY-революція, усе своїми руками.
Це той час, коли балерини навчилися колоти лід, а будівельники писати новини. І роботи всім – непочатий край. При тому, що прицільно, за висвітлення правдивої інформації, постраждало від «несправжньої» зброї і, напевно, іграшкового рукоприкладства, близько 150 журналістів, досі не названо прізвища жодного силовика.
Жодного адекватного розслідування не розпочато. Штучно переносяться апеляційні суди, навмисно відкладається надання медичної допомоги в державних лікарнях.
Але повернуся до моїх рідних Черкас (так-так, я саме там народилася, того мені втричі смішніше, коли адепти церкви воскресіння СРСР ниють про мене, що панаєхлі бандеравци, учат нас родіну любіть).
Історія загальна твориться кадрами історій приватних, страшенно зворушливих і часто болючих.
Як от про хлопчика Женю Суховенко (Суховенко Євгеній Анатолійович), що проживає разом із бабусею та дідусем: на наступний день після затримання онука дідусь потрапив в лікарню з інфарктом.
Родичі в судовій залі скаржилися, що нічого не чути, їх просто ігнорували. При цьому мікрофони не застосовуються, аудіозапис не ведеться – можна дитині навішати хоч угон літака, хоч підпал синагоги, хоч масове вбивство єрусалимських немовлят.
Наші суди – найкреативніші суди світу. А після заяви Чечетова про героїчні бої Партії Регіонів у Другій Світовій вже жодному пост-модерному фьюжну і не здивуєшся.
Ще один юнак, абсолютно не причетний до взяття Черкаської ОДА, Безверхий Денис Русланович, 1996 р.н., йшов із п’ятьма неповнолітніми друзями центром міста, коли їх зловив «Беркут».
Хлопців повалили на землю, побили та почали пхати в машину, традиційно застосовуючи весь словниковий запас воїна-визволителя, аби пояснити лютому неповнолітньому ворогу, ху із ху.
Але тут у пацанчегів в формі ще й чи то нерви здали, чи просто ностальгія горло стисла: згадали, соколики, дворове минуле й забрали в Дениса… 53 гривні. Це все, що дитина заробила за добу роботи. Достойні дії тих, кого преміюють по 1000 доларів за боротьбу з терористами, браво, пацани, пишаємося.
Відпущений під домашній арешт знавець англійської мови Олександр Бука просто собі вибіг за хлібом до магазину «Україна», а потрапив під зачистку.
«Була команда: «Лєжать!» – розповідає він. – Ліг без опору, було затримано, доставлено до ОДА. Там поклали в темряві долілиць, відібрали планшет і навушники. Думаю, вони знищені».
А я думаю, що грамотно утилізовані. Скільки, цікаво, черкаському вчителю треба працювати, аби заробити собі на планшет? Півроку, рік? А от пацанчику в формі всього хвилин 15 довелось потратити.
Ех, не ті професії ми інколи обираємо собі, не ті… І починався життєвий вибір із чого? Так, все з тих же прогуляних чи відвіданих уроків у школі. Тільки от вибрана й ошукана безкультурними «силовиками» фізкультура зовсім скоро, за всіма народними прикметами, передасть ім. свій кармічний «фізкультпрівєт».
***
– Ну проїхали ті з сиренами і проїхали, – знизує плечима моя подруга за кермом. – Раптом у них там дружини кохані народжують хором?.. Чого ти злишся? Та й взагалі, їм поспівчувати треба. Бо вже завтра бідосіки можуть опинитися в Лук’янівському СІЗО, де будуть їсти сіру кашку зі спільної миски. І потрапити туди у них є значно більший шанс, ніж у он того водія «Ланоса»…
Ірена Карпа, письменниця родом із Черкас
* передрук, «Українська правда. Життя»
Цікаві новини звідусіль
Коментарі
чітка відповідь передусім таким ученим-заїкам-продийсвітам (http://www.youtube.com/watch?v=3g_P_cz5p6c#t=73), які за посади й денюшжку і мати рідну обгадять.
А чому не згадуєте східних інтеграторів в особах Муравйова, Дзержинського, Джугашвілі?
Точно! А ше нападали тевтонські рицарі і кайзерці в 1914му. Г...ди.
Власне, нікому нецікаво де ви живете. Тверезість у судженнях, так само, як і відчуття індивідуальної відповідальност і за реалії навколишньої дійсності немають конкретної географічної прив'язаності.
Потреба у створенні громадянського суспільства - це пріоритет інтелектуально дозрілої нації, а весь тягар по реалізації цього волюнтариського бажання лягає на плечі невеликої групи пасіонаріїв. Ці молоді люди стають жертвами остракізму, піддаються насмішкам та гонінню з боку ментально залежних від тоталітарно-командної системи індивідів та культивованих ними "нафталінових" страхів, упереджень і забобонів.
я уважаю ту власть с лицом которой хотелось бы встречаться каждый день в под'езде или хотя бы в переулке где я живу
недочикаєшся
Стрічка RSS коментарів цього запису