Майданівці: Влада переступила всі межі

Учасники черкаського мітингу на підтримку Майдану 20 лютого відповіли кореспонденту «Прочерку» на запитання, навіщо вони прийшли на цю площу.

Анатолій і Леся, «вільні люди»:

– Коли вбивають людей, а тим паче молодих – це говорить про те, що всі можливі людські норми зраджено. Ми прийшли в першу чергу для того, щоб пом’янути людей, які загинули невинно – через те, що одна людина не хоче втратити свою тоталітарну владу. Владу, задля якої можна стріляти з автоматів у людей.

Ольга Іванівна, «пенсіонерка і патріот»:

– Якби Янукович був розумний, він уже давно пішов би у відставку. Й був би мир, і він пішов би на вибори, і, можливо, його ще й вибрали б. Але навіщо вбивати людей? У Києві же робиться страшне! Знищують свій же народ! Я взагалі не знаходжу логіки у вчинках влади. Якби в мене не так боліли ноги, я поїхала б на Майдан ще з самого початку. Я не уявляю собі психологію тих, хто проти Майдану і за Януковича.

Шкода молодих людей. Під час виборів долю України вирішили бабусі. Їм Янукович здавався красивим чоловіком, і до того ж досвідченим. «Він був у тюрмі, він знає, як це погано, він зробить усе добре для народу», – казали вони. Але – як можна було обирати Президентом людину, в якої було кілька «ходок»? Як такій людині можна було давати таку величезну владу? Але в Україні долю держави вирішують бабусі. Молодь на вибори, на жаль, не йде... А зараз бабусі плачуть, що на Майдані гинуть їхні внуки, виправляють їхню помилку... Така в нас нація, і нічого тут не зробиш.

Сергій, «черкащанин»:

– Вставай, країно змучена, знівечена, вставай!

Випростуй руки скручені, кайдани розривай!

Хай дух, в піснях оспіваний, виповнює серця!

За волю, за сподівану, підемо до кінця.

Вставай, народе страчений, змордований, повстань!

Здолай журбу небачену і монолітним стань!

Вставай, брате, станцюємо ми бойовий гопак,

І добре відлупцюємо проклятих посіпак.

Вставай, порозриваємо огидні ланцюги,

Свободу привітаємо – вона нам до снаги!

Тараса заповіти всі ми втілимо в життя,

Заквітчаємо квітами суціль все небуття!

Петро Мефодійович, «слюсар»:

– Я хочу, щоб у тебе було життя краще, спокійніше, – сказав чоловік, звертаючись до журналіста. – Щоб побудувати врешті Україну вільну, демократичну, щоб люди жили щасливо – як не ми, то хоч би наші внуки. З цією бандою переговори неможливі – вони не виконують обіцянок. Їхні методи – зґвалтувати, переламати. Народу вже несила це терпіти. Вже достало!

Петро Андрійович, «пенсіонер»:

– Влада переступила всі межі, які можливі й неможливі. Що це за влада, що стріляє у своїх людей. Я прийшов, щоб пом’янути цих людей...

Ксенія та Галина, «черкащанки»:

– Ми прийшли, бо таке життя вже надоїло. Де таке видно, щоб двічі судимий був Президентом? Куди це годиться. Довів людей до такого... І проти своїх людей пускати війська. Він каже, що жодна влада не варта краплі крові людської. То що ж він тоді так тримається за цю владу?

Молодий чоловік, «на роботі»:

– Я не даватиму коментарів. Я тут виконую завдання.

Дмитро, «працівник телебачення»:

– Я прийшов, щоб підтримати Київ. Якщо люди прийдуть на майдани по всій країні, то влада нас боятиметься. Вона бачитиме, що ми – всі разом! Це єдине, що зараз може зупинити насилля.

Дві молоді дівчини:

– Ні, ні, ми нічого не казатимемо.

Василь Захарченко, письменник:

– Я сподіваюся, що люди прозріють, щоб разом мільйонною масою повстати і стерти цю окупаційну, антинародну, антиукраїнську владу. Вірю, надіюся, що ми переможемо. Щоб там хто не говорив, Майдан переможе. Переможе обов’язково. Людей, які там стоять, я вважаю героями. Чуєте: ті, хто загинув, хто бореться, ризикуючи життям, – справжні герої! Зараз відбуваються історичні події. Українська нація повстала. Вона нарешті доросла до святого поняття «Україна». Нас уже ніхто не переможе!