Собченко: Могила у лісі

Одного разу, в пошуках коротшого шляху між нашими позиціями заїхали лісовою дорогою до місця на фото.

Жодних ознак позицій військових поруч не побачили, тому були здивовані - навіщо по цивільній автівці в лісі було завдано потужного бомбового удару?Чи були поряд люди, що з ними стало? Поруч ми знайшли недобудовані корпуси санаторію, в одному з яких переховувалися під час авіанальоту. Зручне місце, окремо від наших позицій, де можна сховати авто.

Тиждень по тому біля ще цілого супермаркету в Лютіжі до мене звернувся місцевий дядько(чомусь саме до мене).

Він пояснив, що в перші дні вторгнення росіян знайшов на лісовій дорозі розбомблене згоріле авто, в якому були понівечені згорілі тіла двох військових- чоловіка і жінки. Щоб зберегти їх, викопав поруч яму, в які поховав загиблих, і позначив місце саморобним хрестом.

За два дні я навідався туди, однак не виявив місця, бодай трохи схожого на могилу з хрестом.Здвинув плечима, вирішив, що ішлося про іншу згорілу автівку в цих лісах.Всеодно, розбомблений ліс не йшов з пам'яті, і подумки я повертався туди ще не раз.Згодом, з цих позицій ми переїхали воювати під Мощун, де подібних понівечених вибухами ділянок в лісах- безліч.

Минули тижні важких боїв за Київ.Кацапи відступили. Нових завдань у нас не було, тому одного дня ми вирушили місцями боїв лютого- початку березня, щоб подивитися вже з землі на позиції росіян , яких ми тоді "чорнобаїли"у Козаровичах.З нами вирушив італійський журналіст Сандро, давній знайомий Ігора. Дорогою я вирішив показати йому це місце у лісі за Лютіжем. І цього разу таки знайшов могилу.

Вона мала вигляд невеличкого насипу з піску у борозні, з віткнутими навмисно в грунт пластиковими деталями від авто, якоюсь табличкою.Можливо, місяць тому це все мало вигляд хрестика.Більш прискіпливо оглянув згоріле авто- знайшов рештки ящика з обгорілими пожмаканими цинками від набоїв 5.45, частину переднього номерного знака. Перша літера не збереглась, А0417АТ, може за цими даними вдасться дізнатися, хто загинув в авто.

Цього ж дня через своїх командирів вийшов на офіцера бригади, який опікується загиблими та зниклими без вісти. Виявилося, що він вже знає про цю могилу в лісі, однак, такими похованнями має займатися місцева поліція ( в нашому випадку, поліція з Бучі), координати могили він вже передав. Саме в ці дні відбувалась ексгумація числених братських могил навколо Бучі, тому я розумів, що черга до могили двох військових в лісі дійде не скоро.Однак, погодили з ним тримати на контролі це питання, і в разі затягування, нагадувати їм окремо.

Минуло 3 дні.Сьогодні ми мали завдання на півночі області, то по дорозі навідались до місця- і знайшли могилу порожньою, отже і ця історія, що не давала спокою, завершилася для мене.

Вічна пам'ять цим двом воякам, сподіваюсь, їх поховають з усіма почестями, а їх рідні і побратими зможуть навідувати могилу під прапорами, бо знатимуть, де вона.

(З цієї, та іншої історії про зниклого без вісти, про якого може колись напишу згодом, дізнався таке: в разі, коли зникає без вісти військовий, чи цивільний- треба звернутись з заявою до місцевої поліції, за місцем проживання чи перебування. Відповідна служба поліції має взяти у родичів зразки ДНК, за якими у базі даних неопізнаних мертвих має шукати зниклого. Зараз такої роботи дуже багато, тому це може зайняти багато часу, але це часто єдиний шлях).

Олег Собченко, аеророзвідник, допис з "Фейсбуку"