Вчора в обід орки здійснили обстріл центрального ринку Костянтинівки з С-300. Маємо кілька десятків загиблих, двоє з них - мої колеги прикордонники.
Правда в тому, що майже щодня, переважно в обід, я заходив на цей ринок - докупити щось з інструментів чи просто з’їсти шаурму. Але вчора я чергував і був вдома, на самому краю міста. Якщо чесно - я навіть не чув (чи просто не звернув увагу) звук прильоту. Просто вибухи в цих краях чути так часто, що вже перестаєш на них реагувати.
Значно частіше чуєш вибухи, сидячи в окопах. Навчаєшся відрізняти виходи від приходів, по звуку відрізняти тип зброї і навіть напрямок польоту снаряду. І якщо летить близько до тебе - то швидко забиваєшся в дальній куток нори в усій можливій броні і молишся, щоб не влучили. І так годину за годиною, день за днем і ніч за ніччю.
А от одного разу начальник роти з начальником взводу вирішують вийти зі штабу і на кілька хвилин зайти на наші передові позиції. І саме в цей момент снаряд прилітає прямо в траншею. І ми маємо одного 200 і одного важкого 300…
Немає в цьому ніякої логіки, або принаймні я поки її не розумію… Але починаю розуміти, чому люди на війні стають такими забобонними.
P.S. Ринок сьогодні відкрився за розкладом і на ньому повно людей.
Андрій Одарич, син ексмера Черкас
*Допис з фейсбуку
Коментарі
А й дійсно, дивна якась військова стезя у Одарича Jr. Але якщо справді на фронті- молодець.
Стрічка RSS коментарів цього запису