Ще за часів Януковича, коли Табачник почав ініціювати справи проти київських ректорів, стало зрозуміло, що черговим шматком, який збираються відкусити від загальнонаціонального пирога ті, хто тримає владу, буде майно вищих навчальних закладів. І ніби змінились часи та владні обличчя, але ніяк не змінились апетити та харчові пріоритети системних акул.
Одразу після Майдану багато хто з громадських активістів були втягнуті у процеси переобрання ректорів вишів, у ініціацію антикорупційних процесів, але тепер, через два роки, особисто я відчуваю, що нас просто використовували, щоб надати приходу «нових» людей на ректорські посади драматизму, історичної необхідності, і – головне – громадської підтримки. ((((
Зазначу, що кожен виш - це не лише студенти і викладачі. Це будівлі, прилеглі території, бази відпочинку, стадіони, гуртожитки.
Звісно, все це треба утримувати, а державний бюджет має більш нагальні проблеми, але…
Система вищої освіти потребує реформи – це ясно всім. Вона так само, як і вся система державних стосунків, потопає в корупції – студенти вчаться за хабарі, захист дисертацій перетворився на особливий вид бізнесу, там процвітає плагіат. Кандидати із докторами плодяться із великою швидкістю, і кожне наукове звання тягне за собою чергові витрати бюджету – пільги, підвищені зарплати, тощо. Випускники університетів не мають необхідних знань та кваліфікації та більшість з них не знаходять роботи за спеціальністю. Ну, читач і без мене все це знає.
Зрозуміло, що з часом так чи інакше, але залишиться один університет – державний чи національний – до нього будуть приєднані найбільш успішні, але дрібніші вузько спеціалізовані учбові заклади. Якісь університети-інститути потрібно буде просто ліквідувати. Але є одне але.
У мене складається враження, що процес розпочали не з тієї сторони. М’яко кажучи. Здоровий глузд мав би підказати, що під таку реформу потрібно хоча б мати стратегію та тактику – тобто план, який ґрунтувався б на новій законодавчій базі. Треба б провести антикорупційні розслідування та покарати хабарників та розкрадачів майна та коштів, анулювати частину наукових звань. Потрібно було б провести ревізію майна ВНЗ, яке по суті, належить народу України. Вибачте за пафос, але ж так і є. Але щось мені підказує, що і цього разу особисто я не отримаю своєї часки дороговартісної нерухомості.
Міністерство, на мою думку, вже відпрацювало схему, і її втілення ми можемо спостерігати зараз на прикладі одного черкаського ВНЗ. Зауважую, що це моя особиста думка, і взагалі я тут я пишу рецензію на фільм «Факультет». Ось для тих, хто не бачив… ДИВ. ТУТ.
І скажіть потім, що це не про нас…
В університеті, що має технологічний напрямок освіти, відсторонено ректора, яку звинувачують у корупції, але натомість призначається виконуючий обов’язки ректора – зовсім молода людина, що не має достатнього досвіду, але от його його найближча родичка, теж співробітник універу – великий фахівець в фінансових оборудках. Із тим в.о. повертається в університет і колишній ректор-регіонал, той самий, що був колись і комуністом, на відсторонення якого було витрачено стільки наших сил. Повертається на дивну посаду радника ректора – із ну дуже великою зарплатою. Ця нова-стара компанія дуже швидко позбулась думаючої частини педколективу, але із революційним запалом продовжує боротись із відстороненої заради них ректоркою. Ось таке саме відбувається і в столичних вишах: http://reider-nau.com/
Дивно, що таку боротьбу із корупцією надто багато людей сприймають саме як захоплення «інопланетянами».
Але такий варіант обтяжується чисельними позовами до суду про незаконне звільнення, тож для чого такі обхідні шляхи, якщо можна просто взяти все і поділити! Звісно, між своїми -- вони теж якимось чином належать до українського народу…
Ну, от вам і другий, удосконалений сценарій. Так би мовити ремейк – ми ж про кіно…
Керівник місцевого підрозділу (надалі Факультет) загальноукраїнського університету, що має банківсько-фінансову направленість освіти, в порушення всіх положень про збори трудового колективу, ініціює звернення від цього колективу до Обласної ради про те, щоб депутати (а вони ж і є найголовнішими представниками народу, якому все і має дістатись…) взяли і прийняли в дарунок для обласної громади (ой, від такого формулювання я просто ридала, страшне просто кіно) майно університету. І депутати тут же, наступного дня, приймають рішення на зразок такого 19.02.2016, №3-46/VIІ — Про звернення депутатів Черкаської обласної ради до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України та Національного банку України щодо передачі Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ "Університет банківської справи" з державної власності до спільної власності територіальних громад Черкаської області з віднесенням його до сфери управління Черкаської обласної ради
Ось це – «з державної власності до спільної власності територіальних громад … до сфери управління Черкаської обласної ради» – оцей момент мій найулюбленіший…
Ініціативний директор тут же йде на черговий лікарняний – не факт, що він дійсно хворіє (але це вже сюжет іншого фільму-детективу, в якому на вигляд дужий чоловік з останніх сил керує навчальним закладом, бо з 260 трудових днів на рік він змушений 150 бути відсутнім на роботі через хворобу). Але навіть за його відсутності машина вже запущена, працює на повну. Чудовий сценарій, глядач має постійно відчувати напруження – виявляється, що той, хто відповідає за депутатів, живе в гуртожитку цього Факультету, а в розмові зі студентами хворий директор запевняє, що в нових умовах будуть подолані усі фінансові труднощі, бо можна того гуртожитка продати! І це, напевно, буде правильно, бо там нібито мешкають ще й усілякого роду суспільні паразити, що в спец. літературі позначають кодами СБУ та ГПУ. Якийсь паразит завівся і в середині того директора, бо технічний персонал керованого ним Факультету протягом багатьох років змушений був працювати особисто на нього, на паразита, готувати їжу, прибирати квартири та маєток, робити ремонти, доглядати сад. Паразит, напевно, і є причиною постійної хвороби того достойника-директора, скоріше за все ним заражені і більшість персонажів цієї історії.
Щоб громада області безперешкодно заволоділа таким цінним майном, нічого не мала проти, починають проводити активну роз’яснювальну роботу про недолугість Факультету – наприклад, кажуть, що там немає бібліотеки, що є неприпустимим для солідного вищого навчального закладу. Так, насправді, то щось інше, але воно дуже вдало замасковане під бібліотеку та читальний зал, книжок повно. Хороший реквізитор попрацював у нашому фільмі. А може просто директор не знав про існування бібліотеки, от про баню знав, а про бібліотеку – ні. Може таке бути? Вся справа у рівні вологості.
Очевидно, сценарист добре знає старий радянський анекдот про двох голів колгоспів, коли один на важливій комісії говорить, що в іншого донька проститутка, хоча насправді у того був син. За цим принципом у відповідальний момент войовничим активістам повідомляється, що луганські проводять рейдерське захоплення! Чудовий хід! Можна порівняти хіба що із знахідками Тарантіно в монтажі.
Це все була зав’язка сюжету. В останню п’ятницю місяця березня найдостойніші власності представники обласної громади мають зробити черговий крок, аби майно Факультету забрати собі, тобто громаді. І те, як вони обговорюватимуть це питання та результати голосування чітко покажуть, хто з них ще лишається людиною, а в середині кого вже міцно засіли оті страшні потвори-паразити, що так люблять бані замість бібліотек. До речі, у громади ще є погорілий театр, на який вже майже рік не знаходиться грошей, але не хвилюйтесь, на утримання Факультету гроші будуть, мабуть…
Якщо вам буде не зрозумілим те, що відбувається в цьому кіно, то є проста аналогія – це з розряду фільмів про виробництво, де начальник цеху ініціює передачу майна того цеху іншому підприємству, хоча і директор заводу, і працівники цеху проти цього. І існуючий Закон проти, але що їм до Законів?
П.С. за сценарієм у фіналі головному паразиту просто встромляють гострий предмет у хиже тіло, впустивши в нього вбивчу речовину. Нам залишилось мале – все ж таки визначитись, хто ж є тим головним паразитом, хто так вдало прикидається любим другом…
Секретар Антикорупційного комітету Громадянського руху «За процвітання Черкащини»,
член Координаційної ради сил Майдану Черкащини Наталія Вернидуб
реклама
Коментарі
Краще таки - не пишіть!
А от на "лаври" Людмили Янукович - у номінації "Много слово ні оп чьом" - можна претендувать
Нет, мадам, лавры Юлии Латыниной и Оксаны Забужко вам вряд ли достанутся.
И покойной Политковской тоже.
Так точно. Має хист нести руїну своєю присутністю. Десь чув, чи читав, що мала, чи й має зв'язок із "конторою". Подалі від таких "діячок", свят свят...
Вона ще й у фейковому "Люстраційному комітеті" була. Над чим "працює"- те щезає :)
Як же вона її скоротить, якщо навіть підписується з більшою кількістю титулів, аніж у Брєжнєва - "секретар Антикорупційног о комітету Громадянського руху «За процвітання Черкащини»,член Координаційної ради сил Майдану Черкащини"?
Стрічка RSS коментарів цього запису