Якось під час п'ятничної розмови під винішко з чоловіком ми заговорили про мою самоідентифікації, а саме – де закінчується білоруска і починається українка?
І чоловік тоді задав провокативне питання «А якщо Білорусь нападе на Україну – ти на чиїй будеш стороні?»
Потягуючи червоне сухе і вправляючись у софістиці, я відповіла, що завжди буду на стороні тої країни, яка захищає себе.
Тоді я не могла навіть уявити, що абстрактне питання стане реальністю.
І зараз, вчитуючись у військові зведення і прислухаючись, чи не летить щось в небі, можу сказати не абстрактно: я на 100% на стороні України.
Розуміння, що зі сторони моєї Батьківщини сунуть смертоносні ракети і танки, - вбиває.
Це лють і сором.
Я не знаю, як ми, білоруси, таке допустили.
І не знаю, як нам самих себе пробачити.
Тетяна Кавальчук, черкаська юристка, громадська діячка, родом із Білорусі
Допис у фейсбуці.
реклама
