Радуцький: Для мене важливо, щоб нове покоління не відчувало того дискомфорту, який я відчував у дитинстві

Наближаються місцеві вибори – з усім тим «багажем», який їх супроводжує. Це – і обіцянки майбутніх кандидатів, і різноманітні публічні акції, і, на жаль, обливання брудом опонентів.

Іноді на мою адресу звучать недоброзичливі слова: мовляв, у Радуцького є темні сторінки в біографії. Мовляв, він був пов’язаний із організованою злочинністю, і через це мав судимості... Мені немає чого приховувати у своїй біографії. І якщо про якісь речі я й шкодую, то це не те, що заважало б мені відкрито дивитися людям у вічі.

У 1989 році я пішов служити в Прикордонні війська СРСР, на кордон із Афганістаном. Повернувся з армії я вже у суверенну Україну. Зорієнтуватися в новому житті було важко. Я почав працювати, займався спортом. Прикрість сталася, коли я йшов зі своєю дівчиною містом, і до неї прямо при мені стали чіплятися. Захищаючи дівчину, я побив того хлопця, який до неї чіплявся. А він написав заяву в міліцію. Мене захистити не було кому, оскільки мої батьки були простими працівниками «Азоту» й жодних зв’язків не мали. Те, що трапилося, трохи вибило мене із колії. Й десь за півроку після цього я посварився з працівником ДАІ, котрий зупинив мою машину. Між нами сталася сутичка. Коли стався суд, він об’єднав ці два епізоди й, визнавши мене винним, призначив умовне покарання (з відтермінуванням на три роки). З часом цю судимість було погашено. От і все.

Мікрорайон вулиці Шкільна й Хімселища, де я виріс, у ті часи вважався проблемним. Й коли я згодом став депутатом міськради саме від цього округу, то зробив усе можливе, щоб поліпшити життя тамтешніх людей, передусім дітей і молоді. Допомагав садочку, школі, де було зроблено капітальний ремонт. Було встановлено багато дитмайданчиків, зроблено вуличне освітлення. Для мене важливо, щоб нове покоління не відчувало того дискомфорту, який я відчував у дитинстві. Мій округ зараз – один із найкращих у Черкасах.

У 1990-ті та на початку 2000-х років я займався бізнесом: мав рекламне агентство, рекламні площі, займався нерухомістю. Опікувався сім’єю, дітьми. В політику потрапив цілком випадково. Пам’ятаю, мені зателефонував Олег Петренко (тепер він – народний депутат) і запропонував разом працювати в партії «Громадський контроль». Я очолив міську організацію. З часом ця партія ввійшла до Соціалістичної партії України. Ось так було зроблено перші кроки до моєї політичної діяльності. В СПУ я працював секретарем міськкому, став депутатом міськради. Ідеї соціальної справедливості для мене завжди були близькими, тож я залишався у цій партії до останнього – коли через політику керівництва партії вся її структура стала руйнуватися. Відтоді я безпартійний. Отже, з партії в партію я ніколи не бігав, у політиці намагався бути послідовним. А для себе вирішив: якщо колись вступатиму до якоїсь політичної сили, це буде виважений ідейний, а не кар’єрний крок. Якщо я вступлю в партію, то з неї я вже «вибігати» не буду.

Проаналізувавши закони, які приймає Верховна Рада, я зробив для себе висновок, що мені близька лінія Президента, спрямована на боротьбу зі всевладдям олігархів, на підтримку інтересів держави, на децентралізацію влади, на об’єднання громад. Нині я підтримую те, що робить Глава держави й те, як голосує Блок Петра Порошенка «Солідарність». Але мені не подобаються реформи, які проводить Кабмін. Можливо, підвищувати тарифи справді потрібно, але разом із цим треба створити умови, щоб люди були платоспроможними! Якщо заморожено мінімальну зарплату, пенсію, то тут відсутні і логіка, і здоровий глузд, і поняття про справедливість.

У середині 2000-х років мій шлях від бізнесу повернув у інший бік: я очолив «Дирекцію парків». Сподіваюсь, жителі Черкас належно оцінюють те, що було зроблено там моєю командою. Попервах коштів бракувало, і мені довелося вкласти як обернену позику свої гроші – 80 тисяч доларів у гривнях. Ми відремонтували й частково замінили атракціони, полагодили доріжки. Вкладені кошти підприємство потім повертало мені аж три років, курс долара зростав, і фінансово я суттєво втратив на цій справі. Зате виграв як особистість! Мені подобалося працювати в «Дирекції парків», це було просто цікаво. Я захопився роботою, і в Черкасах кожний може порівняти те, якими були парки до 2007 року і якими вони стали за наступні сім років.

Ми не лише навели в них лад, а й проводили безліч фестивалів, було багато гостей, у тому числі з-за кордону. В 2010 і 2012 роках наше підприємство було визнано в Україні найкращим парковим комунальним підприємством року. Я хочу подякувати своєму колективу за розуміння. Ми працювали чітко й злагоджено, як годинниковий механізм. Парки і сквери Черкас відрізнялися тим, що в них було мінімізовано кількість генделиків. Парки були поділені на зони відпочинку – для маленьких дітей, для підлітків, для дорослих.

Мене часто питають, чому зіпсувалися мої стосунки з міським головою Сергієм Одаричем. Причин декілька.

Перша – ми маємо цілком різні підходи до управлінської діяльності. Сергій Олегович намагається людину максимально використати, після чого втрачає до неї інтерес і може викинути з роботи. Я ж переконаний, що люди повинні розвиватися. Я, на відміну від Одарича, не боюся, коли мене оточують сильні й розумні люди, оскільки переконаний, що це іде мені тільки на користь. Біля Сергія Олеговича була дуже сильна команда. Ми йому повірили й були готові виконувати будь-яке завдання. На жаль, міський голова не вберіг цю команду – вона вся розпалася.

Друга причина нашого з Одаричем розриву – той факт, що він належить не собі, а підприємцю Бродському Михайлові Юрійовичу. Це стало зрозуміло з того, що Сергій Олегович казав одне, а робив друге – те, що йому наказував Бродський.

Третя причина – те, що Одарич не любить Черкас. Він тут не народився, тут не виріс. Умовно кажучи, не бігав черкаською травою, не зривав черешень у сусідських дворах, не ганяв футбольного м’яча на майданчику... І він тут не залишиться. Він приїхав сюди, щоб заробляти на Черкасах. Саме для цього він використовує наше місто. Він побудував схеми оплати послуг підприємців із так званими «відкатами». Співпрацював тільки з тими фірмами, які погоджувалися на такі умови. Тому бізнес став відмовлятися мати справи з бюджетом міста. У мене ж та в моєї команди – зовсім інше ставлення до Черкас. Ми хочемо, щоб вони розвивалися, ставали кращими. Й ми доведемо, що зможемо це зробити!

Завдяки запитам народного депутата Владислава Голуба відбулися перевірки в казначействі, й схеми, побудовані Одаричем, в Черкасах зупинено. З січня цього року вони не працюють. Відновлюється довіра до влади у жителів міста, у підприємців, які працюють із бюджетом.

Цього року ми прийняли бездефіцитний бюджет. Іноді нас звинувачують, що ми дали замало коштів на реконструкцію доріг. Але ж не секрет, що цей рік дуже складний, і ми не можемо ризикувати тим, що в листопаді-грудні наші освітяни та медики можуть залишитися без зарплат. Тому передусім ми маємо подбати про наших людей, а вже потім – про розвиток міста. Тому кошти було виділено саме на зарплати. На щастя, тепер ми знаємо, що акцизні збори дають достатньо коштів, і ми перевиконуємо бюджет на 30 мільйонів гривень. Шкода лише, що наступного року нам доведеться віддавати гроші, запозичені у 2011 році на ремонт доріг. Тоді було позичено 60 мільйонів гривень, а віддавати доведеться 115 мільйонів. Й це при тому, що досі жодна дорога не здана в експлуатацію – всі вони недороблені... Це – тому, що командою мера Сергія Одарича все робилося не для користі справи, а для піару.

Коли мене питають, чи не вважаю я, що відставка Одарича за кілька місяців до виборів недоцільна, я відповідаю, що й за ці кілька місяців людина, яка не хоче працювати (а Одарич не приховує, що не хоче працювати), може завдати великої шкоди! Ми зрозуміли, що ця людина до осені просто не дасть нам нормально виконувати свою роботу.

Цього року закладено 40 мільйонів гривень на капітальні ремонти шкіл і садочків. Є програма, яка дозволить зекономити чимало коштів на термомодернізації закладів освіти, на заміні ламп вуличного освітлення на світлодіодні. Буде зроблено капітальний ремонт вулиці Сурікова, розпочато капітальний ремонт вулиці Героїв Дніпра. Нарешті буде закуплено нові тролейбуси – на основі прозорої тендерної процедури! Але людина на посаді мера заради перемоги на виборах робитиме все, щоб нашу роботу гальмувати. Ми вважаємо, що цьому треба покласти край. Досить знущатися над черкащанами!

Крім того, оскільки міський голова не виконує рішень суду, це є дуже поганим прикладом для всіх інших.

Для мене питання: чому людина, яка твердить, що ні на що не впливає, яка рідко приходить навіть на сесії міськради, яка не хоче працювати – чому ця людина знов іде на вибори? Щоправда, є чутки, що Одарич уже кілька разів просився в Михайла Юрійовича, щоб той його відпустив на іншу роботу. Але Бродський наполягає, щоб Сергій Олегович залишався міським головою, оскільки тут, у Черкасах, є кілька його, Бродського, приватних підприємств...

Але досить про Сергія Олеговича. Що можемо запропонувати жителям Черкас мої однодумці і я?

Посаду секретаря міськради я обіймаю з листопада минулого року. За цей час нам удалося згуртувати більшість депутатів Черкаської міської ради (результати цього об’єднання жителі Черкас побачать уже восени, коли діти прийдуть до капітально відремонтованих освітніх закладів). Формування міського бюджету мав би очолити міський голова. Але замість нього це робили депутати спільно з керівниками департаментів міськради. Створення збалансованого бюджету – дуже складна справа, якої всім нам довелося навчатися.

Нам удалося замість злочинного регіоналівського міськвиконкому сформувати новий міськвиконком за участю представників громадськості. Я впевнений, що такого демократичного виконкому немає в жодному місті України.

Ми співпрацюємо з громадськими об’єднаннями. Спільно з деякими із них організували велопатрулювання міста.

Нам удалося буквально врятувати КП «Черкасиводоканал», домігшись списання з нього за взаємозаліком 47 мільйонів гривень боргів.

Ми змогли донести до депутатів, що вони – не болванчики, які тупо піднімають руку для голосування. Що голосування – це відповідальність. Що рука, яка голосує, належить не депутатові, а людям, які його обрали.

Вчора відбулася дуже важка сесія міськради. Але засоби масової інформації дуже багато розповідали про намагання висловити недовіру міському голові. Й ніхто не сказав, що ми розглянули й розв’язали дуже серйозне питання про податкову ставку на 2016 рік. Важливо, що зменшено ставку податку на нерухоме майно для об’єктів житлової та (або) нежитлової нерухомості з 1% до 0,5%. Це дозволить у скрутний економічний період підримати підприємців. Ставку орендної плати за землю затвердили у розмірі 3% від грошової оцінки землі для всіх категорій орендарів, крім земель під тимчасовими спорудами для комерційної діяльності, під автозаправними станціями та гральним бізнесом, яким встановлена ставка у розмірі 10%. Для ОСББ та ЖБК ставку земельного податку залишили у розмірі 0,03% від нормативної грошової оцінки землі. Також визначили й затвердили розмір місцевих податків на наступний рік, внесли зміни до програми соціально-економічного й культурного розвитку міста та до міського бюджету на цей рік. Для потреб лікарні швидкої медичної допомоги виділили більше мільйона гривень на реконструкцію стерилізаційного відділення. Попри емоційність сесії, свою роботу депутати виконали.

Восени відбудуться вибори до місцевих рад. Вони будуть за відкритими списками, і кількість депутатів у радах буде зменшено. Буде обрано й міського голову. Я переконаний, що новий керівник міста повинен бути черкащанином, місцевим. Він повинен мати команду однодумців, для яких на першому місці повинна бути любов до свого міста, своєї родини, а вже потім – власні інтереси.

Зараз дуже багато кажуть про те, що працюють корупційні схеми. Мені б хотілося, щоб у виборні органи влади приходило працювати якомога більше молодих людей із вищою освітою. Це – зазвичай люди з широким поглядом на речі, з розумінням процесів, які відбуваються у суспільстві, з умінням спілкуватися й поважати один одного. Але важливо, щоб вони не захлинулися у вирі проблем, які існують у місті. Тому до команди, з якою я буду йти, крім молодих і освічених людей, обов’язково ввійдуть найкращі з досвідчених депутатів.

Від виборів до виборів депутатський корпус стає дедалі кращим. Нинішні депутати уважно слідкують за процесами управління містом, за тим, як працюють ті чи інші департаменти. Беруть участь у цій роботі. Для них важливо виконати обіцянки, які вони дали виборцям. Це дуже важливо – сповідувати принцип: пообіцяв – зробив!

Олександр Радуцький, секретар Черкаської міської ради

* Коментар «Прочерку»