Знайомий розповів історію. Двоє побратимів вирішили переводитись до підрозділу нетипового призначення. Ну і поки чекають наказ на вибуття-прибуття, спілкуються з іншими побратимами.
– І що, там буде реально небезпечно?
– А ти уяви, що робить будем оте і оте. От і подумай як це буде.
– Файно. А з вами можна?
– Можна. Давай документи.
Таких «можна» за тиждень назбиралось зо два десятки. Спроба в подальшому лякати бажаючих небезпекою виявилась декласифікованою перспективою робити велику «бяку». Причому, чим страшніші були погрози, тим більше бажаючих знайшлося. А потім ще й дізнались, який гарний шеврон у підрозділу...
І де шукати логіку?
Гарні, накачані хлопці бояться в качалку піти, щоб повістку не отримати, а дядьки з хронічним анамнезом в три тома, які прибігли 24 лютого добровольцями, вирішили, що простої піхоти їм замало, час бабу на старість літ медаллю здивувати.
Ярослав Нищик, екссекретар Черкаської міськради, захисник України
* Допис у фейсбуці.
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису