Яка пам’ять у нас, у всіх присутніх (на сесії Черкаської міської ради, – ред.), у містян про тих загиблих наших воїнів, які жили в Черкасах? Я бачу, що такої пам’яті у нас замало...
Нещодавно ми в Черкасах ховали воїна, героя, який віддав своє життя за нас, у тому числі й за вас (депутатів міськради, – ред.). Щоб ви усміхалися, щоб ви вирішували свої проблеми, копійки доходів рахували. Наші воїни не думали про свої проблеми, вони захищали Батьківщину, захищали ваші родини, захищали ваше право прожити все своє життя щасливими і щасливими померти у власному ліжку. А вони цього не змогли. Їх убивали кулі, їх рвали снаряди. Від деяких і сліду немає... Є матері, які не можуть поховати свого сина, за ДНК визначають...
Немає святого у нас! На нещодавній похорон нашого воїна Ярослава Чалого прийшло 150 осіб. Соромно! Не було депутатів, не було мера... От я і дивуюся: де той патріотизм, про який всі говорять? На словах кажуть одне, на ділі – інше!
Я думаю: в який час ми живемо? Чи в новий час незалежної України, де треба робити все по-новому, творити по-новому, думати по-новому?! А мені здається, що ви все робите по-старому. Ще по-совковому. По-януковичівському.
Де відбуваються поховання загиблих? Де доведеться. На будь-яких кладовищах, які є у нашому місті, в Чапаєвці, у Дахнівці, на сьомому кладовищі в бур’янах... Де завгодно. А чому б із першого нашого загиблого не створити меморіальний поховальний комплекс, оформити його як треба? Щоб туди приходили ушановувати наших героїв.
Їздите по закордонах, дивитеся красиві місця. Подивіться, які там кладовища! Як до цього ставиться місцева влада і як ставиться держава... Був приклад нашого співвітчизника-українця, який загинув у Італії, боронячи людей від грабіжників. Увечері тисячі містян вийшли, щоб ушанувати цю людину. Тисячі! А в нас – сто п’ятдесят осіб... Яка організація? Ніякої організації.
Які знаки нашої шани до загиблих? Чи створений їм меморіал? Дядько загиблого Ігоря Бойка встановив хрест-пам’ятник біля Першотравневого парку. До кого належить ця територія – до міста чи до церкви Московського патріархату? Хто за цією територією буде дивитися? Хто її буде облагороджувати, хто квіти буде садити? Хоча б такі квіти, які біля мерії стоять – красу наводять. Питання і питання. Я вже й писав заяви, і звертався. Відповідей досі немає, я чекаю їх.
Але що планує сама влада? Я хочу сказати, що поважаю цих людей. Але батькам важко все це переносити, в них щоденно кров’ю серце обливається, коли вони це бачать. Я спілкуюся з батьками. Деякі навіть не хочуть звертатися до влади, тому що не вірять у неї. Але у нас є група «Пам’ять», яка творить цю пам’ять і дбає про неї. Ми не для себе цього прагнемо, ми хочемо, щоб це залишилося на майбутні покоління. Щоб діти будували свій патріотизм на цих пам’ятних знаках.
І наш Президент, і наш Уряд ухвалили постанови про поліпшення виховання молоді. А де ця робота? Де робота департаментів культури, освіти і науки? Роботи ніякої.
Іде вже другий рік після Майдану. На Соборній площі стоїть пошарпаний, потрісканий дерев’яний хрест Небесній Сотні. Невже не можна встановити красивий мармуровий хрест, такий, до якого можна було б з усіх боків підійти, як це і має бути з пам’ятниками? А пам’ять про Небесну Варту – про 22-ох наших воїнів-черкащан, які загинули на Сході? Хіба не можна у пам’ять про них зробити ще один хрест, і нехай би стояли два хрести – разом, недалеко один від одного, нероздільно?
Люди добрі, я буду спиратися на допомогу воїнів-АТОвців, які воювали. Я сподіваюся, що вони допоможуть мені зробити цю пам’ять довгою. Це – добровольці, це – герої. Це не ті, що ховаються за своїм депутатством чи кумівськими зв’язками тощо. Я не бачив серед вас, депутатів, багато добровольців. У мене є підозра: наскільки ви є патріотами? Тому що патріот – це та людина, яка віддає й останнє, що в неї є – життя.
Я це кажу для вас. У вас закінчується каденція. Будьте людьми! Будьте патріотами! Зробіть щось для тієї пам’яті, аби й від вас щось добре залишилося! Прошу вас!
Анатолій Миколайович Панченко, батько загиблого бійця 90-го окремого аеромобільного батальйону, що захищав донецький аеропорт, Олексія Панченка, представник громадської групи «Пам’ять».
* виступ на сесії Черкаської міської ради 15 вересня 2015 року
реклама
