Бакіров: Як розуміти, чому реформи в Україні не вдаються?

На жаль, є поширена думка, що соціолог – це людина, яка бігає з анкетами й питає людей, хто за кого буде голосувати, а потім оголошує ті чи ті рейтинги. Але соціологія – це не тільки анкетні опитування населення в період виборчих кампаній.

Насправді соціологія – це наука, яка уже протягом близько двох сотень років намагається зрозуміти, як побудоване суспільство, як взаємодіють люди, за якими принципами виникають, існують і розпадаються соціальні системи, яким чином людина може змінювати на краще те середовище, в якому вона живе. Соціологія виробила і продовжує виробляти цілу систему законів і понять, які дозволяють нам краще розуміти самих себе.

Наприклад, ми намагаємося реформувати українське суспільство. Ми розуміємо, що воно дуже недосконале, що система, яка виникла після 1991 року (так звана «пострадянська Україна») має величезну кількість вад. Тому ми й говоримо про необхідність реформування цієї системи. Чому відбулося вже три Майдани (у 1990-1991, 2004-2005 і 2013-2014 роках)? Тому що людей не влаштовує те, як ми живемо. Але при цьому система є напрочуд міцною. Вона швидко сформувалася після падіння радянської влади і розпаду Радянського Союзу й дуже важко реформується. Всі заклики щось із нею зробити не мають серйозних наслідків.

Ось відбулася Революція Гідності. Минуло майже два роки, як було повалено режим, який у нас асоціюється з Віктором Януковичем. І що? Корупційні схеми, структури зберігаються. Отже, є якісь глибинні механізми соціального життя, які заважають реформам. Чому, приміром, дуже бідний на ресурси й колись дуже відсталий Сінгапур зміг перетворитися на «вітрину Південно-східної Азії»? Чому Південна Корея в досить короткі історичні терміни зуміла досягти дивовижних успіхів у високих технологіях, електроніці, автомобілебудуванні? Тому що там робилися цілеспрямовані реформаторські дії з урахуванням специфіки цих суспільств.

Кожне суспільство не схоже на інше. Отже, ми повинні зрозуміти, що нас відрізняє, що визначає межі наших реформаторських зусиль. Але науковці не можуть змінити світ. Вони можуть лише оцінити те, що відбувається, щось запропонувати, підказати. Тож соціологія повинна знайти союз із політикою. Адже соціальні системи змінюють політичні сили, а також колективні дії, на які людей мобілізують політики.

Зараз в Україні відбувається зміна політичних поколінь. До керування на різних поверхах влади, в тому числі найвищих, приходять політики нової генерації, люди, які за віком і за досвідом відрізняються від попередніх поколінь. Тому зараз соціології потрібно відчути цей шанс: свої ідеї, рекомендації донести до команди реформаторів і спробувати здійснити те, чого ми всі прагнемо, – зробити Україну сучасною, ефективною, розвинутою, економічно стабільною державою.

Україні сьогодні дуже важливо знайти себе у світі. Наразі світ активно змінюється. Людство, глобалізуючись, щоразу потрапляє у нові непередбачувані ситуації. Прикладом таких ситуацій може бути те, що зараз відбувається в Сирії. Тільки соціологи можуть оцінити сутність таких змін, пояснити, в яку епоху ми вступили і чого в цій епосі слід очікувати. Приміром, про це пише американський соціолог Іммануїл Валлерстайн у своїй книзі «Кінець знайомого світу». Світ, у якому ми жили і до якого звикли, закінчився. Ми вступили у світ незнайомий. Британський соціолог Зигмунт Бауман про нашу сучасність написав дослідження «Плинні часи»: раніше соціальні структури були жорсткими, а зараз вони – рухомі й просто на очах розповзаються...

У соціології є й більш вузькі, але дуже важливі проблеми. Наприклад, питання регіонального розвитку: що найбільше хвилює людей у тому чи тому регіоні, що тут можна здійснити, а що – не можна. Тут без соціологів і на цьому рівні не обійтися. Більше того, соціологія буде корисною й для будь-якої окремої організації – хоч для університету, хоч для страхової компанії, хоч для правоохоронних органів. Тому що за допомогою соціологічного знання в роботі кожної структури багато чого можна оптимізувати.

Мені довірено керувати Соціологічною асоціацією України, яка об’єднує близько півтори тисяч науковців, соціологів, викладачів зі всієї нашої держави. Одне із завдань нашої асоціації – допомагати молодим викладачам освоювати «таємні премудрості» нашої науки.

Ми регулярно проводимо для наших молодих колег Всеукраїнські школи-семінари викладачів соціо-гуманітарних дисциплін. Уже вдруге така школа відбувається в Черкасах. На неї приїхало більше 30 слухачів із різних областей України. Лекторами, керівниками майстер-класів стали дуже яскраві, цікаві науковці з Харкова, Києва, Черкас, інших міст. Зокрема, це заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха – один із найцікавіших українських соціологів, голова правління Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка Ольга Балакірєва, кілька професорів із Харкова, директор Черкаського бізнес-коледжу, професор Олег Куклін – один із провідних фахівців у галузі економіки освіти. Мені дуже приємно, що черкаські академічні кола з великою повагою ставляться до проблем соціології, що в Черкаському бізнес-коледжі, де проходить наша школа-семінар, відчувається творче ставлення й сучасний підхід до освіти. Радий, що цей коледж відповідає всім сучасним вимогам Закону України «Про вищу освіту».

В Україні багато «фейкових» університетів-своєрідних фабрик із видачі дипломів. Інакше, як пояснити, що тільки два університети – наш і Київський національний імені Тараса Шевченка – увійшли в останній світовий рейтинг «Times Higher Education World University Rankings 2015-2016».

Взагалі, питання освіти, як на мене, повинні стояти в центрі всього українського реформування. Ми з Євгеном Івановичем Головахою мали в Черкасах цікаву дискусію. Намагалися створити гіпотези того, чому реформи в нашій країні постійно наштовхуються на якісь перепони. Думаю, і його, і моя думки мають право на існування.

Євген Іванович вважає, що проблема України – в тому, що наша система цінностей має суттєві вади, що ми змалку орієнтовані не на колективістські цінності, а на відстоювання приватних корисних інтересів, на егоїстичний формат поведінки. А я думаю, що річ у тім, що ми є суспільством не дуже добре, недостатньо освічених людей. Так, у нас багато шкіл, багато вишів. За кількістю університетів ми обігнали всі країни Європи. Наші юнаки та дівчата зі шкільної лави відразу пересідають на університетську. Але це не означає, що ми – освічені.

Справжня освіта – це не тільки «натаскування» на якусь професійну функцію, це – перетворення людини на людину мислячу, яка критично оцінює світ довкола і саму себе. На людину, яка здатна бути толерантною. У спадок від радянської влади ми отримали досить високий рівень професійної підготовки, але не дуже великий рівень освіти, в тому числі гуманітарної, котра дозволяє розуміти й оцінювати світ, у якому ми живемо.

Культура – система норм, цінностей, традицій, звичаїв – у нас досить архаїчна, і вона потребує серйозної модернізації. А як змінювати культурні коди – ми поки що достеменно не знаємо. Я переконаний, що в цьому нам може допомогти тільки освіта – починаючи від дитячого садочка і закінчуючи університетом. Якби в нас була воля і серйозні ресурси, щоб перетворити нашу освітню систему із «системи видачі дипломів» на систему підготовки повноцінно освічених людей – ми могли б трансформувати й суспільство.

Я не бачу іншого шляху. Не через партії, не через громадські організації, а тільки через чесну, ефективну, сучасну систему освіти ми зможемо перетворити наше суспільство на таке, яке було б гідним у тому числі і Європейського співтовариства.

Віль Бакіров, ректор Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, президент Соціологічної асоціації України, академік НАН України, доктор соціологічних наук, професор

* коментар «Прочерку» під час дводенного Всеукраїнського школи-семінару викладачів соціо-гуманітарних дисциплін у Черкаському бізнес-коледжі