Я часто повторюю фразу про те, що ми не в армії, а у війську. Мобілізована цивільщина трансформована у махновщину в легкій формі. За п‘ять місяців більшість так і не зрозуміли, де вони і навіщо. Не всі можуть перебудуватися. Я сам не можу, хоча зі своїм досвідом мав би. Головна перешкода - несвобода. А от справді - як переналаштувати програмне забезпечення на постійні «не можна» і «треба». Навіть коли здається, що можна і не так вже й треба.
- А я хочу! А я не хочу! А чому знову я?
- Бл***, бо так сказав командир, йолопе!
Я ж шукаю розради в простих речах. Наприклад, в їжі. Або у спогляданні за прекрасним. Або у створенні нових світів. Голова вона ж не у всіх коняча. Вона ще й для того, аби щось вигадувати. І цим можна займатися навіть коли тобі під сорок. Особливо коли тобі під сорок. Вигадуєш прекрасний дивний світ, живеш у ньому, плаваєш, веселишся, а потім – х*як, і треба винирювати.
А дійсність не така весела. Дійсність - тупорила і безрадісна, як солдатський черевик після маршкидка. І це страшенно вк***лює, коли тобі під сорок. Але є речі, які здатні наповнити тебе життям.
Я вже писав про їжу? Возведи її в культ! Створи собі свій затишний світ навіть у війську. Особливо у війську. Особливо коли тобі під сорок. Бери все, що можеш взяти. Дихай як ніколи. Бо завтра прильот, пневмоторакс, і нема нікого, хто накладе тобі оклюзійну пов‘язку, оскільки всі свого часу про***ли медицину. Тому дихай зараз!
І пам‘ятай головне: дисципліна це свобода. Навіть коли здається, що ні.
Артем Чех, український письменник родом із Черкас, захисник України
* Допис у фейсбуці
реклама
