Макушенко: Щоб зберегти музей, мушу діяти!

Сьогодні знову мова піде про скарбницю історичної та культурної спадщини, духовний центр Лисянщини – Погибляцький народний краєзнавчий музей.

У ніч проти 8 квітня музей пограбовано. Викрадено церковний дзвін вагою 350 кілограмів, бронзовий бюст Гагаріна, ордени, медалі, бойові багнети та інше...

Мабуть, кожна людина живе для того, щоб залишити після себе слід: сад, будинок чи слово. Є й такі, що прийшли у світ, щоб руйнувати,грабувати, наживатися. Що ж, кожен зробив свій вибір. Усе піде в історію...

Музей – це скарбниця мудрості попередніх поколінь, а музейні експонати – це носії безцінної інформації про історію та культуру краю. Музеї створюють для того, щоб через них пізнавати культуру, виховувати патріотизм, відчувати дух народу – від давнини до сучасності. А якщо музей створено, то нам залишається тільки берегти його і примножувати. Та, на жаль, не завжди так буває! Чому ж не бережемо надбань попередніх поколінь? Хто ж ми будемо без своєї історії, без усвідомлення своїх коренів? Є такий вислів: «Якщо ти вистрелиш у минуле з пістолета – майбутнє вистрелить у тебе з гармати».

11 березня 2016 року у Лисянці питання про Погибляцький народний краєзнавчий музей розглядалося на засіданні Єдиної координаційної ради з питань краєзнавства, що діє при Лисянській райдержадміністрації та райраді. На засідання, що проходило у залі адмінбудинку, були присутні відомі вчені із Українського інституту національної пам’яті при Кабінеті Міністрів України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної спілки краєзнавців України, представники громадських організацій Лисянського району, місцеві краєзнавці, керівники району, громадськість. Учасники зібрання, ушанувавши пам’ять Б. Хмельницького у зв’язку з його 420-річчям, що виповнилось 27 грудня 2015 р. З ініціативи засновника місцевого сучасного реєстрового козацтва Лисянщини, полковника В. Коряка, обговорили питання щодо необхідності єднання козацтва Лисянщини на благо краю. Йшлося про перейменувальні процеси у районі на виконання декомунізаційних законів, розвиток місцевого краєзнавчого руху тощо

Напередодні цього засідання я зателефонувала до заступника голови Лисянської РДА з гуманітарних питань О.В. Дубового і, дякувати йому, у порядок денний було включене питання про розгляд стану Погибляцького Народного краєзнавчого музею.

По цьому питанню звітувала начальник відділу культури Лисянської РДА Л.В. Заполочна. У своєму виступі вона зазначила, що музей знаходиться на балансі Погибляцької сільської ради. Проведено ремонт даху, стеля не протікає. Експонатів у музеї знаходиться понад п’ять тисяч. Всі вони зберігаються у належному стані. Проте в ході обговорення питання збереження музею, вона висловила думку перевезти експонати Погибляцького музею до Лисянського районного історичного музею. Чи розуміє цей керівник галузі культури Лисянщини, що це означає знищити Погибляцький Народний краєзнавчий музей? Що цікаво, її в цьому активно підтримала директор Лисянського музею В.С. Діженко. Ще б пак! Стільки експонатів до районного музею потрапить!

Вже під час виступу Л.В. Заполочної та при обговоренні питання, присутні в залі висловили своє обурення. Так, члени Громадської ради при Лисянській РДА М.Т. Лаврега і В.П. Коряк напередодні побували в музеї і відзначили, що музей у незадовільному стані і потребує спільної уваги з боку керівників села та району. Необхідні негайні заходи щодо збереження музею, охорони експонатів. Дуже доречною, як на мій погляд, була пропозиція М.Т. Лавреги, історика за фахом, перенести музей до діючого, так би мовити, «живого» закладу села Погибляк – місцевої школи, яка і отоплюється краще за Погибляцький будинок культури, де нині знаходиться місцевий музей, та й охорона там постійна. І що цікаво, цю ідею активно опротестовувала начальник відділу культури Л.В. Заполочна, мотивуючи нібито неможливістю перенесення експонатів із одно фонду в інший. Було очевидно, що перейматися пошуками можливості перенесення музею до місцевої школи і, тим самим зберегти музей, вона не буде.

Л.С. Лісова, працівник освіти, побувавши у музеї, повідомила, що з листопада 2015 року – відтоді як в мережі Інтернет з’явилась інформація про негативний стан експозиції музею, у закладі нічого не змінилося. Щоправда з експозиції вилучено бюст черкаського професора М.І. Бушина, якому, до речі, у Лисянському музеї присвячена експозиція цілого залу, адже колишній інструктор Лисянського райкому партії брав участь у створенні Лисянського музею як ідеологічної складової Комуністичної партії і став, відповідно, його першим директором на громадських засадах. Л.С. Лісову вразило те, що стеля у Погибляцькому музеї бура від того, що протікає, скоріш за все там розвівся грибок, вітрини у музеї – побиті. У відділі етнографії, де колись налічувалося десятки вишитих рушників, нині знаходиться декілька штук. Водночас ці рушники бурого кольору від бруду.

Жителька с. Бужанка Л.С. Вознюк розповіла, що могла б вишити рушники і подарувати в Погибляцький музей, але віддавати їх у руки таким людям, які нині керують музеєм і не вміють та не хочуть його берегти, боїться.

М.М. Заболотній, чоловік дочки засновника, констатував, що в музеї було пограбування, але не було визначено розміру збитків. Після крадіжки не проводилась інвентаризація. Виникає питання – чому? Чи зафіксовано це в музейній документації?

А.О. Вдовиченко, правнучка засновника, представила членам президії засідання фотофакти із зображеннями порожніх вітрин, застелених зверху газетами. А колись там знаходились цінні експонати – нагороди, монети. Нині вітрини побиті, засипані штукатуркою, вишиті рушники вкриті шаром пилу.

Жителька с. Яблунівка Л.В. Лещенко висловила занепокоєння, що, побувавши у музеї, була вражена тим, що у ньому не прибирається. Вона зауважила, що уміло організована робота з громадою – велика справа. Так, у с. Яблунівка люди безоплатно прибирають територію біля будинку культури, біля церкви, магазину, а в музеї с. Погибляк – бруд.

Вранці, перед самим засіданням, я побувала у Погибляцькому музеї, завезла у подарунок музею стенд, адже через кілька днів 15 березня музею виповнювалось 20 років з того часу як йому присвоєно звання Народний. Проте, на моє велике здивування, сільський голова П.В. Ілюк не дуже зрадів такому подарунку. Він сказав просто: «Оце ви привезли стенд, а мені тепер треба шукати цвяхи і пляшку для того, щоб його хтось прибив». Це наглядно переконує у ставленні цього посадовця до справи збереження музею! Варто зазначити, що на засідання у Лисянку П.В. Ілюк із своєю дружиною В.В. Ілюк, яка працює директором Погибляцького музею, не з’явились, хоча на зібрання були запрошені усі сільські голови району для обговорення питання створення і затвердження символіки населених пунктів Лисянщини. П.В. Ілюк послався на хворобу, хоч вигляд у нього під час мого з ним  спілкування у той день був цілком здоровий. Більше того, коли я запитала чому ж у музеї, районній пресі чи по місцевому радіо не прозвучало навіть жодної інформації, що у 2015 році виповнилося 60 років з часу започаткування Погибляцького музею, сільський голова відповів, що це неточна дата. Але ж у книзі засновника музею О.О.Вдовиченка, «Село на нашій Україні», на сторінці сьомій зазначено, що історія створення Погибляцького Народного краєзнавчого музею сягає 1955 року. Чи читав про це сільський голова? Ніде не згадувалось і про 20-ту річницю з часу надання музею звання Народного. Чому?

Мені дуже боляче. Я не можу дивитися на цю руїну, на цю бездіяльність. Торкатися байдужості, бездушності, бездуховності, це так само боляче, як голим серцем об камінь голий.

Мудрі люди кажуть, що у світі існують речі, які не купуються, не продаються, не зникають і не переводяться. Це честь, совість, пам'ять, духовність, слава. А нині у Погибляцькому музеї можна від директора почути таке: «Зараз все вирішують гроші». Про це розповіла Оксана Коваль у статті «Народний краєзнавчий музей у Погибляку: від розквіту до занепаду», яка розміщена в Інтернеті і з’явилась після відвідин пані Оксаною цього закладу. Випускниця Погибляцької школи, екскурсовод, нині журналіст, Оксана Коваль зі своїми друзями Оленою Кулинич, Лілією Савченко, Маргаритою Супрун та Олександром Кулиничем у свій час вирішили відвідати музей, адже там портрет її дідуся – знатного тракториста. Проте музей виглядав чужим і страшним. На підлозі було стільки мух, що ступити ніде, здохлі миші…

Неодноразово, будучи екскурсоводом у музеї, Оксана підходила до вітрин, де експонувалися історичні монети. Тепер їх там не побачила. На запитання, чи впіймали крадія, почула негативну відповідь. А чому? А тому, що все вирішують гроші.

«Дивно, – міркує Оксана, – то це вже кожному можна вдертись в музей, забрати, що хочеться, а потім, як виникнуть проблеми, відкупитися».

Продовжувати можна й далі… Схиляю голову перед такими людьми, як Оксана і її друзі, які займають активну життєву позицію, які не байдужі до проблем і не бояться про це сказати… Видно, що їх виховували справжні вчителі, порядні батьки. Такі люди не дадуть, щоб змішували пам'ять і славу дідів із мухами і мишами.

На засіданні по питанню щодо Погибляцького Народного краєзнавчого музею були висловлені такі пропозиції:

- Клопотати перед районними органами влади перенести Погибляцький музей у шкільне приміщення села Погибляк.

- Рекомендувати дочці засновника музею звернутися до Міністерства культури з проханням провести перевірку стану ведення, обліку, зберігання, охорони, використання та переміщення музейних предметів Погибляцького музею.

- Дочці засновника музею звернутись до районних органів влади з вимогою здійснення перевірки використання спонсорських та бюджетних коштів протягом 2013 – 2016 рр. з наданням Громадській раді при РДА фінансової звітності по них директором Погибляцького музею.

- Зацікавленим організаціям та особам звернутись до управління культури Черкаської ОДА щодо проведення інвентаризації експозиційної колекції музею та у випадку виявлення нестачі чи махінацій з експонатами звернутись до правоохоронних органів щодо заведення кримінального провадження.

- Сільському голові від імені організації-засновника музею – сільської ради с. Погибляк – звернутись до районних органів влади щодо виділення коштів на поліпшення умов зберігання та охорони експонатів Погибляцького музею. З цією метою рекомендувати сільському голові залучити спонсорські кошти. Про використання коштів прозвітувати.

- З метою контролю щодо виконання зазначених вище пропозицій рекомендовано дочці засновника музею В.О. Макушенко звернутись до органів влади Лисянського району з проханням створити комісію у складі: сільського голови с. Погибляк П.В. Ілюка, дочки ініціатора створення музею – В.О. Макушенко, членів Громадської ради при Лисянській РДА – М.Т. Лавреги та В.П. Коряка, начальника відділу культури Лисянської РДА Л.В. Заполочної. Керівництво комісією просити очолити заступника голови Лисянської РДА з гуманітарних питань О.В. Дубового.

Тож мені більш нічого не залишається як діяти задля збереження Погибляцького Народного музею та пам’яті села, яку увібрали в себе експонати музею. Дякую усім, хто підтримав мене і почув на зазначеному вище заході. Дуже сподіваюсь на допомогу керівників Лисянського району О.В. Дубового та Я.А. Попка, які від початку до кінця були присутні за засідання та вислухали наявні проблеми.

Валентина Макушенко, дочка О.О. Вдовиченка – засновника Погибляцького Народного краєзнавчого музею.

* Допис для «Прочерку»